Виникнення грузиномовного історіописання тісно пов’язане із християнізацією. Елліністичні традиції культури грузин сприяли природному процесу прилучення їх до еллінізованих територій візантійського світу. Прийняття християнства в Грузії і оголошення його ідеологією феодалізованого суспільства (IV-VI ст.) було зумовлено насамперед факторами внутрішнього розвитку, а саме формуванням феодального способу виробництва і утворенням класу місцевих феодалів. Тому очевидно, що жанр історичної літератури в Грузії виник і розвинувся за закономірностям культурної еволюції феодальних кіл. Зародження навичок історичного мислення і відповідних їм форм оповіді в Грузії відноситься до періоду інтенсивного розвитку феодальної державності. Історичні оповідання грузин домонгольського періоду повні оптимізму і нерідко нагадують художню прозу. Своєрідність власне грузинського історіописання полягає, можливо, в його особливо тісному зв'язку з високорозвиненим в Грузії жанром житійної літератури (по-грузинськи цховреба «життя»). Невипадково, що термін цховреба є найбільш раннім для визначення історичного оповідання грузинською мовою, він уввійшов у термінологічний лексикон грузинських літописців і істориків усього середньовіччя аж до нового часу.
До другої половини I тисячоліття панівним розповідним жанром в Грузії була агіографічна література. Агіографічні твори замкнуті, майже сфокусовані на одному сюжеті, а історичну перспективу у них звичайно замінюють рецепції біблійних мотивів у стилі церковних проповідей, так як адресувалися вони переважно пастві, а не тільки «колу читачів». Невипадково в побуті середньовічної грузинської церкви і монастирських громад особлива роль належала читцям.Але ця обставина не могла відбитися на якості агіографічних творів як історичних джерел. Саме по них ми дізнаємося не тільки про структуру грузинського суспільства раннього середньовіччя, а й про різні детлі суспільного побуту, трудової та громадської зайнятості населення, про сімейні стосунки і т. д. Частіше за все їх писали очевидці та сучасники – тому важливе джерело. Раннє християнство в Грузії, як і скрізь, де воно тільки пускало коріння, було релігією суто книжковою та місіонерською, що відображало певний історичний етап розвитку християнства як суспільної ідеології. Зародження і розвиток книжності у народів Закавказзя визначався децентралізованим характером східного християнства, що допускав богослужіння на місцевих мовах, у тому числі і грузинською. Вогнищами книжності найчастіше виступали конгрегації ченців, зокрема монастирі і лаври. Виникнення писемності в Грузії в V ст. і стрімкий розвиток тут літературної традиції є свідченням зростання політичної і культурної самосвідомості грузинських племен.У V-VIII ст. представниками грузинської народності на Близькому Сході була розгорнута діяльність в місцевих монастирях і лаврах. Особливе значення для початкових етапів історії грузинської культури мала лавра Сави Освяченого . Свято Саввінская лавра прихистила багатьох грузинів, що втекли з поневоленої арабами-мусульманами вітчизни. Тому з часом вона стала одним із значних центрів грузинської культури. Серед грузинських манускриптів Свято Саввінской лаври особливе значення - і не для однієї лише історії грузин - має перший датований грузинський рукопис, відомий під назвою «Синайський Многоглав 864 року», що складається з 50 творів 18 авторів.
У грузинських джерелах нічого не говориться про ранній період поширення християнства в Західній Грузії, але саме ця подія приваблювала особливу увагу візантійських письменників. Прокопій Кесарійський (VI ст.) дає нам відомості про обергення до християнство абазгів. Протягом V-X ст. в Грузії стали розвиватися практично всі жанри ранньосередньовічної літератури. На грузинську мову переводилися твори з вірменського, сирійського, грецької, арабської.
З епохою боротьби проти мусульманства збігається найраніший з відомих нам етапів розвитку історичного жанру в Грузії. Особливо чітко етнічна тенденція в літературних пам'ятках середньовічної Грузії вперше була виражена в найбільш ранньому з дійшовших до нас грузинських антимусульманських творів Іоанна Сабаніс-дзе «Мучеництво Або Тбіліського».
В грузинських перекладах збереглася значна частина кам'яних редакцій ранньохристиянських писемних пам'яток. Крім того, що даний факт сам по собі додає середньовічній грузинській словесності особливе значення, в ньому відображена живучість інтересів в грузинських літературних колах саме до тих письмовим пам'ятників, які з якоїсь причини втратили інтерес мовою оригіналів, внаслідок чого вони, можливо, були забуті і загублені, хоча їх значення для історії важко переоцінити. Отже, грузинське історіописання пройшло великий шлях від зародження до розквіту, й особливість його полягала в тому, що ті, хто писали були найчастіше сучасниками описуваних ними подій, а тому грузинська джерельна база досить багатогранна та різноманітна.
9.
