Олексій Михайлович здійснював активну зовнішню політику. До успіхів цієї діяльності потрібно віднести приєднання України до Росії. Він сам брав участь у військових походах.
За Олексія Михайловича було укладено українсько-російську угоду 1654 (Переяславська рада), затверджено Березневі статті 1654 р.
Цар дав жалувану грамоту Києву на підтвердження його магдебурзького права, затвердив гетьманські статті – Переяславські статті 1659 р. з Ю. Хмельницьким, Московські статті 1665 р. з І. Брюховецьким, Глухівські статті 1669 р. з Д. Многогрішним, Конотопські статті 1672 р. і Переяславські статті 1674 р. з І. Самойловичем.
Уклав Андрусівське перемир'я 1667 р. про припинення війни Московської держави з Польщею.
Цареві супроводив успіх в боротьбі з турками і татарами за безпеку південних кордонів російської держави.
Спроби ж добитися виходу в Балтійське море не дали позитивного результату. Ордін-Нащокіну вдалося добитися в 1658 р. підписання в Валієссаре трирічного перемир'я зі Швецією. За Росією зберігалося все те, що було зайнято російськими військами в Лівонії в 1656 р.
Зміцнення Росії в Прибалтиці викликало тривогу не тільки в Швеції, але і в Польщі. У цих умовах Швеція і Польща загрожували створити військову коаліцію проти Росії. Цар зажадав від Ордін-Нащокіна укласти мир зі Швецією навіть ціною поступок в Лівонії. Але Ордін-Нащокін дотримувався думки, що важливіше зберегти землі в Прибалтиці, і готовий був шукати миру з Польщею навіть ціною поступки України і Білорусії. Програма Нащокіна не зустріла підтримки у царя і уряду. У результаті в 1661 р. за Кардісським договором зі Швецією Росія повернула їй всі лівонські надбання. Проблема виходу в Балтійське море залишилася невирішеною.
