Азо́вське сиді́ння — оборона донськими і запорізькими козаками Азова від турецьких військ в 1637—1642 роках.
Спираючись на Азов, захоплений турками 1471 року, кримські і ногайські татари протягом 16 — початку 17 століття робили спустошливі напади на руські (українські) та московські (російські) землі.
У квітні 1637 року донські козаки, довідавшись про наміри Порти витіснити їх з Дону, вирішили випередити противника і відвоювати фортецю Азов. Скориставшись з внутрішньої боротьби в Кримському ханстві, донські козаки разом із запорожцями 18 червня 1637 року несподівано оточили Азов і після 2-місячної облоги здобули фортецю, визволивши близько 2 тисяч невільників. Козаки володіли містом протягом 5 років.
Закінчивши війну з Іраном, османський султан Ібрагім І послав в 1641 році під Азов велике військо. Козаки виявили надзвичайну хоробрість і відбили 24 атаки ворога. Захисники фортеці (5,5 тисяч чоловік в тому числі 800 жінок) витримали облогу 240-тисячної турецько-татарської армії під проводом сераскіра Хусейна-Делі. Втративши 70 тисяч чололовік вбитими і пораненими, турки 26 вересня 1641 року відступили після 44-тижневої облоги. Козаки, розуміючи, що власними силами їм не втримати фортецю, звернулися до московського уряду з проханням прийняти Азов під свою владу. Але останній, уникаючи війни із Османською імперією, порадив козакам залишити Азов. Навесні 1642 року козаки зруйнували фортецю і відступили з Азова.
