ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА
1. Адміністративна політика. Філіпу II вдалося значно відсторонити вище іспанське дворянство від центрів влади, вищих органів управління і кортесів (парламент в Іспанії). Проте повсякденне життя переважаючої більшості населення Іспанії часто перебувало в фізичній залежності від місцевих панів, насамперед грандів. Втім, до кінця правління Філіпа II ця група вищої аристократії, скорочена Карлом V до 25 сімей, завдяки королівським привілеям виросла. Так, наприклад, Філіп підніс князів Еболі до звання грандів, і тим самим розширив королівську клієнтелу у вищому кастильському дворянстві. Основна ж маса благородного стану — близько 10 відсотків всього населення — складалася з середнього дворянства і дрібнопомісних ідальго. Останні за своїм майновому становищу часто нічим не відрізнялися від селян.
2. Покращив розвиток міст. Протягом XVI століття населення в іспанській державі без Португалії зросло при значних регіональних коливаннях приблизно на 40 відсотків, у переважній більшості це були селяни, ремісники і рибалки. Мадрид і Севілья перетворилися у квітучі метрополії; перший — завдяки перебуванню в ньому двору та центральних органів влади, а друга — завдяки монопольній торгівлі з Америкою. Поза сумнівом, за часів Філіпа II міста являли собою найбільш динамічні елементи суспільного розвитку в іспанському королівстві.
3. Контроль над духовенством. Уважно стежив монарх і за розвитком духовенства й церкви в Іспанії, закликаючи або примушуючи їх до реформ. Король мав право висувати кандидатів на єпископство і тим самим міг чинити суттєвий вплив на церкву, нерідко конфліктуючи на цьому грунті з Папою. Філіп реформував іспанську структуру єпископства, розділивши Кастилію на 5 архієпископств і 30 єпископств, а Арагон відповідно — на 3 архієпископства і 15 єпископств. У Іспанії, яку не зачепила Реформація, яка закликала поширити християнство в Новому Світі, а також зміцнити католицьку реформу та Контрреформацію в Європі, духовенство, підтримуване королем Філіпом, випромінювало потужні імпульси до створення світової католицької церкви.Іспанські богослови здебільшого позитивно сприйняли Тридентський собор 1564 року, який став провісником церковного оновлення. Як наслідок, Філіп втілив у життя його рішення у своєму королівстві, спираючись на іспанський клір, що об'єднував у своїх лавах близько 90 000 представників білого й чорного духовенства.
4. Політика проти Арагону. Він стратив представників декількох дуже знатних арагонських родин, коли в Арагоні спалахнули заворушення з приводу опального вельможі Антоніо Переса, який втік туди з Кастилії. «Хустісія» — головний суддя, охоронець арагонських вольностей — був страчений, в Арагон введені війська; розпочалися репресії проти тих. З тих пір сан хустісії втратив колишню прерогативу незмінності та потрапив у повну залежність від короля; арагонським вольностям було завдано нищівного удару. За кастильськими старими установами Філіп не залишав і тіні впливу. Кортеси іноді збиралися, але на всі їхні заяви король звичайно не звертав ані найменшої уваги. Так, кортеси скаржилися на непомірну ненажерливість церкви у придбанні земельного майна — але Філіп не чув їх; скаржилися, що з населення збирають податки, про яких вони, кортеси, нічого не знають, — король продовжував такі податки збирати. У внутрішній історії Іспанії правління Філіпа було часом найповнішого деспотизму.
5. Знищення єретиків, інквізиція. В Іспанії були знищені лютерани і кальвіністи. Інквізиція розправлялась і з противниками абсолютизму. У другій половині ХVІ ст. було проведено 100 аутодафе (“акт віри” – урочиста публічна церемонія проголошення приговору інквізиції). Інквізиція здійснювала нагляд і за духовним життям – відала цензурою, видала індекси заборонених книг. Переслідувались мориски. Їм заборонялось зберігати арабські книги, імена, звичаї. За ними наглядала інквізиція. У 1568 р. мориски Гранади і Андалусії підняли повстання. Філіп ІІ послав війська і особливим едиктом дозволив їм грабунки місцевого населення. У 1572 р. повстання було придушене, мориски переселені в інші області.
ІСПАНСЬКИЙ АБСОЛЮТИЗМ
Іспанський абсолютизм, його характерні риси:
1.Почти полностью сложился при Филиппе ІІ
2. Сложился в такой период, когда «аристократия приходила в упадок, сохраняя свои худшие привилегии, а города утрачивали свою средневековую власть, не приобретая значения, присущего современным городам» .
3.Централизованный и подчиненный единоличной воле монарха или его всесильных временщиков государственный аппарат обладал значительной долей самостоятельности, но отличался от аппаратов абсолютных монархий Франции и Англии тем, что опирался совсем на другую экономическую социальную и политическую базу.
4.По мере" упадка торговой и промышленной деятельности городов внутренний обмен сокращался, ослабевало общение-жителей разных провинций между собой, пустели торговые пути.
5. Ослабление экономических связей обнажило старые феодальные особенности каждой области, воскрешался средневековый сепаратизм городов и провинций страны. Это дало основание Марксу сравнить абсолютную монархию в Испании с Турецкой империей. «Испания, – писал Маркс, – подобно Турции, оставалась скоплением дурно управляемых республик с номинальным сувереном во главе» —
6. В сложившихся условиях в Испании не выработался единый национальный язык, сохранились обособленные этнические группы: каталонцы, галисийцы и баски говорили на своих языках, отличных от кастильского диалекта, который составил основу литературного испанского языка. Абсолютная монархия в Испании не смогла стать объединяющим началом общества.
7. В своей политике испанский абсолютизм ориентировал-ся на интересы феодального класса и церкви
8.Над Кортесами - королевский совет юстиции, который назначается королем.
9. Вскоре после победы над грандами была уничтожена одна из главных фуэрос (вольностей) - тайна совещания.
10.В 1556-1598 гг. Филипп II все дела в королевстве решал сам, усилилась инквизиция. Официальная ее цель - борьба против евреев и арабов (покинуть Испанию или принять христианство). Неофициальная цель - сильный фактор в политике.
11.Филипп II учредил особые должности, которые помогают ему управлять гос-вом - королевские летарды - легисты .
12.Децентрализация страны. Испания - уния, один монарх на двух тронах. У каждой - свои органы власти, свой вице-король, свои наместники в колониях. Они имели право на свои кортесы. С децентрализацией боролись с помощью инквизиции и государственного аппарата.
После смерти Филиппа II управление государством надолго оказывается в руках различных группировок знати.
Позиції абсолютизму в Іспанії були за Філіпа ІІ зміцнені. Міста частково зберігали самоуправління, але всі міські посади займали дворяни. Депутатами міст у кортесах теж були ідальго. Кортеси лише затверджували субсидії королю: ідальго охоче давали згоду на податки, яких самі не платили. Склався королівський бюрократичний апарат, в якому основну роль грали ідальго.
Повної централізації не було досягнуто. Колишні самостійні держави, перетворені у провінції, зберігали автономію. Гранди, позбавлені політичної влади, зберігали економічну могутність, титули, посади. Частина аристократії стала придворною. При дворі Філіпа ІІ був складений етикет – взірець для Європи. Великим впливом користувалась церква. Опора абсолютизму – ідальго. Але вони не займались господарською діяльністю, шукали простих шляхів збагачення – відправлялись в Америку, воювали. Не склався союз монарха з містами. После смерти Филиппа II управление государством надолго оказывается в руках различных группировок знати.
