На зламі 50—60-х рр. Франція переживала тяжку кризу. Розрахунки французьких дворян на воєнну здобич, нові землі та посади внаслідок італійських війн не виправдалися. Розчаровані дворяни звинувачували у невдачах короля. До того ж “революція цін” привела до різкого зменшення їхніх прибутків. У цій ситуації реформаційні ідеали приваблювали дворянство насамперед можливістю захопити церковні землі. Водночас ті, хто залишалися вірними королю і католицькій церкві, розраховували отримати у винагороду за свою вірність володіння супротивників.
Отже, більшість французького дворянства розмірковувала, до якого угруповання приєднатися з більшою вигодою для себе. На чолі прихильників католицької церкви стояла родина лотаринзьких герцогів Гізів. Вождями гугенотів були принци з родини Бурбонів, яким належало королівство Наварра на кордоні Франції та Іспанії.
Обидва угруповання спиралися на підтримку інших держав. Католиків підтримував король Іспанії Філіпп ІІ, кальвіністів — англійська королева Єлизавета І, німецькі князі та швейцарці.
Між цими двома угрупованнями і розпочалися війни, які тривали 36 років (1562—1598 рр.) і дістали назву гугенотських (релігійних) або громадянських війн.
Причинами війн було загострення релігійної боротьби між католиками і кальвіністами та ускладнення політичної ситуації у Франції на межі 50—60-х рр.
Французький уряд намагався проводити політику віротерпимості.
З метою досягнення компромісу між католиками і кальвіністами 1560 р. в Орлеані після 75-річної перерви було зібрано Генеральні штати. Але примирити ворогуючі сторони не пощастило. У 1562 р. було зроблено ще одну спробу досягти миру — опубліковано едикт (указ), за яким кальвіністи отримали право відкрито збиратися і здійснювати свої богослужіння, але тільки поза міськими мурами. За задумом прихильників політики віротерпимості це повинно було покращити ситуацію але вийшло навпаки: кальвіністи (які переважно були міщанами) вважали цей дозвіл образою, а в католиків ця поступка викликала роздратування. Через місяць і країні розпочалася громадянська війна.
Приводом до війни стало вбивство гугенотів у місті Вассі. Герцог Гіз у березні 1562 р., проїжджаючи зі своїм загоном через нього, напав на гугенотів, які зібралися відправляти богослужіння. Було вбито 23 чоловіки та майже 200 поранено. Католицький Париж зустрів Гіза як героя. Францію охопила війна.
Перші десять років не були особливо жорстокими. Обидва угруповання намагалися підкорити своєму впливові короля Карла IX (1560—1574 рр.). Мати короля Катерина Медічі, підступна й хитра, вміло маневрувала між католицьким і кальвіністським дворянськими угрупованнями, домагаючись послаблення їх у взаємній боротьбі. Вона не зупинялася перед отруєнням і вбивством своїх ворогів. Помітивши, що вождь гугенотів Коліньї мав вплив на Карла IX, Медічі вирішила усунути його руками герцога Гіза. Вона намовила католиків знищити всіх протестантських вождів, які зібралися в Парижі з нагоди весілля вождя гугенотів Генріха Бурбона з сестрою короля Маргаритою 24 серпня 1574 р., в день святого Варфоломія.
Перший період характеризувався постійними воєнними сутичками. Гугенотів підтримували Англія та протестантські князі Німеччини, а католикам суттєву допомогу надавала Іспанія. Проте сторони вирішили примиритися. У Сен-Жермені було укладено мир, за яким гугенотам дозволялося богослужіння в усій Франції, надано право обіймати найвищі державні посади, володіти чотирма фортецями, зокрема фортецею Ла-Рошель. Після загибелі їх ватажка Антуана Бурбона місце батька посів його син Генріх Наваррський. На остаточне примирення гугеноти розраховували після здійснення плану адмірала Коліньї, який передбачав укладення династичного шлюбу Генріха Наваррського і Маргарити Валуа, сестри короля Карла IX,
У 1572 р. виник план примирення партій з допомогою династичного шлюбу Генріха Бурбона і Маргарити Валуа, сестри Карла ІХ. Цей проект був зірваний Гізами і матір‘ю короля Катериною Медічі, які боялись посилення гугенотів. Гугеноти, які приїхали на весілля, були перебиті 24 червня 1572 р. (Варфоломеївська ніч). Загинуло понад 2 тис. гугенотів, був убитий і адмірал Коліньї.
Але віна не припинилась. Воєнні дії стали ще більш запеклими
.Другий період спровокували трагічні події Варфоломіївської ночі 24 серпня 1572 р. Тоді за планом Катерини Медичі католики на чолі з Генріхом Гізом убили у Парижі понад 2 тис. гугенотів, які з'їхалися на весілля Генріха Наваррського і Маргарити - дочки Катерини Медічі. Було вбито й адмірала Коліньї. У відповідь гугеноти створили на півдні свою державу, на чолі якої став Генріх Наваррський.
Варфоломіївська ніч - масове знищення французьких протестантів (гугенотів) католиками, яке почалося в Парижі в ніч на свято св. Варфоломія 24 серпня 1672р. Масові вбивства гугенотів відбулися після цього і в провінціях Франції: Ліоні, Орлеані, Руані, Труа та ін. містах. За декілька днів було вбито близько 30 тис. людей, у тому числі лідера "протестантської партії" адмірала Г. де Коліньї. Варфоломіївську ніч організували королева-матір Катерина Медічі і раніше близькі до двору керівники "католицької парти'' Гізи, що скористалися приїздом гугенотского провінційного дворянства в столицю на весілля одного з лідерів гугенотів - Генріха Бурбона, короля Наваррського (майбутнього короля Франції Генріха IV), і сестри французького короля Маргарити Валуа. Кривавими репресіями хотіли залякати і знекровити гугенотский рух. Після Варфоломіївської ночі відновилися релігійні війни, в результаті яких міста Півдня і Південно-Західної Франції, що утворювали базу гугенотського руху, сформували протестантську, незалежну від центральної королівської влади конфедерацію.
Третій період розпочався війною трьох Генріхів — Генріха III, Генріха Наваррського і Генріха Гіза. Ще 1576 р. прихильники непримиренного супротивника гугенотів Генріха Гіза заснували так звану Католицьку лігу. Вони зневажали короля Генріха III за його спроби домовитися з гугенотами, а Гіза вважали претендентом на трон Франції.
1588 р. Ліга організувала повстання парижан проти короля. Генріх Пз відверто заявив про свої права на королівський трон. Генріх III втік, а згодом скликав у містечку Блуа Генеральні штати. Проте вони підтримали саме Гіза. Тоді король наказав своїй охороні вбити небезпечного конкурента. Це обурило жителів столиці, вони відмовилися підкорятися королівській владі.
Генріх III був змушений укласти союз з Генріхом Наваррським, проголосивши його своїм наступником, їхні війська увійшли до Парижа. Незабаром якийсь фанатичний католик вбив короля Генріха III. З його смертю закінчилося правління династії Валуа. Генріх Наваррський став новим королем Франції Генріхом IV (1589—1610), розпочалося правління нової династії Бурбонів.
Католики не визнали своїм королем ватажка гугенотів, їм на допомогу вирушило іспанське військо. Але того часу у Франції розгорнувся широкий селянський рух проти податків і свавілля дворянства. Це примусило католиків піти на компроміс із Генріхом IV, але за умови, що він перейде у католицтво. "Париж вартий меси!", — промовив той і погодився. 1594 р. після коронації Генріх IV в'їхав у Париж.
1598 р. Генріх IV видав Нантський едикт, що означало завершення тривалої внутрішньої боротьби в країні. Цей документ був яскравим прикладом релігійної віротерпимості, бо, нарешті, хоч і на деякий час, визнавав кальвіністів і примирив їх із католиками.
Наслідки Варфоломіївської ночі виявились іншими, ніж очікувала Катерина Медічі: війна між католицьким і гугенотським таборами спалахнула з новою силою.
Гугенотські війни завершилися виданням у 1598 р. Нантського едикту. Католицизм визнавався панівною релігією, але гугеноти отримали дозвіл вільно сповідувати свою віру та утворювати релігійні громади в усіх містах, окрім Парижа. Вони могли обіймати будь-які державні посади. Як гарантію здійснення цієї угоди гугеноти зберігали на півдні 200 фортець із гарнізонами та 25-тисячну армію.
Значення мантського едикту полягало в тому, що він поклав край війнам між гугенотами і католиками, надав гугенотам свободу віросповідання та її гарантії.
