Культура язичницької Болгарії (УІІ – І пол.. ІХ ст..) – пам’ятки архітектури і прикладного мистецтва – культові споруди та палаци (палац у Плісці). Вшановували витесаний у священній скелі Мадара рельєф, що мав важливий ритуальний зміст – «Мадарський вершник».
Поширення християнства і словянської писемності знаменувалося поширенням впливу Візантії. На деякий час Болгарія стає лідером серед словянських країн за розвитком культури – за Симеона:
- розбудова нової столиці Преслава – Тронна палата, палацова Кругла (Золота) церква;
- успіхи в літературі – сюди переселяються учні Кирила і Мефодія, (а саме) Климент Охридський та Костянтин Пресвітер – заклали основи стародавньої болгарської літератури. К. О. створив охридську літературну школу, він є можливим автором «Паннонських легенд» про життя Кирила і Мефодія (перший літературний твір словянською мовою).
Літературні праці «золотого віку» - релігійні і патріотичні за змістом: «Проглас до Євангелія» Костянтина Пресвітера, «Про писемності» Чорноризця Храбра, «Шестоднів» Іоанна Екзарха та ін..
За Симеона перекладено з грецької на словянську офіційну памятку національної історії – «Іменник болгарських ханів».
Візантійське панування:
- зруйнований Преслав, інші культурні центри Болгарії
- уповільнення розвитку болгарської культури
- еллінізація церкви, зниження рівня писемності священиків і поява єресей (напр.. богомили). Поява апокрифічної релігійної літератури, не визнаної офіційною церквою – під впливом богомилів, багато реалістичних сцен з життя нижчих станів суспільства
- Друге Болгарське царство – новий сплеск культури.
