Розвиток феодальних відносин у Польщі відбувався на основі хоч і повільного
зростання продуктивних сил. Освоювалися необроблені раніше землі,
повсюдно поширювалося трипілля,
удосконалилася плужна обробка землі, виникали нові міста. XI-XIII століття характеризувалися бурхливим
зростанням великого світського та церковного землеволодіння,
скоротився і князівський земельний фонд. Основна
маса селян в XII-XIII ст. вже перебувала у феодальній залежності від великих землевласників, була закріпачена і несла феодальні повинності на користь своїх панів.
Сільська територіальна громада була вже не вільною, а залежала від феодала кріпосної громади.
Зростання економічної могутності феодалів приводило і до посилення їх політичного впливу. З середини XII в. великі земельні власники, особливо церковні, вельми наполегливо почали домагатися від князів грамот (привілеїв), юридично підтверджуючий їх податковий та судовий імунітет
. Розширення політичних прав феодала приводило до подальшого збільшення феодальної ренти і погіршувало становище селян.
Росли й міцніли польські міста, що перетворювалися на великі центри ремесла і торгівлі. У зовнішній торгівлі, в якій як і раніше важливу роль відігравали
торговельні зв’язки з Руссю, значне місце займала транзитна торгівля через такі великі центри, як Краків та
Вроцлав. Однак розвиток ремесла і торгівлі в Польщі гальмувався тим, що
міста знаходилися в залежності від князя, платили на його користь феодальну ренту й торговельні мита. У 40-70-х роках XI ст., Після нещадного
придушення феодалами селянського повстання 1037-1038 рр.., князівська влада в Польщі трохи посилилася. Налякані повстанням феодали тимчасово згуртувалися навколо князя, прагнучи використовувати силу центральної влади для подальшого закріпачення селян. Так йшла справа при
Казимирі I Відновителі (1039-1058) та його сині – Болеславі II Сміливому (1058-1079).
У цей час міжнародне становище Польщі покращилося. Використавши боротьбу імператора Генріха IV з папою Григорієм VII, Польща звільнилася від підпорядкування Німецької імперії. Положення Болеслава II зміцнилося настільки, що в 1076 р. він прийняв королівський титул.
У 1069 р. Болеслав II здійснив похід на Київ і посадив на великокняжий престол свого родича Ізяслава, раніше вигнаного киянами. У Києві польські війська здійснювали грабежі і насильства до тих пір, поки повстання киян не змусило Болеслава покинути Київ. У 1077 р., після переговорів з папськими легатами, Болеслав вдруге допоміг Ізяславу зайняти київський великокнязівський престол. Великі феодали, так звані можновладці, зміцнілі економічно і політично, не потребували більше сильної князівської влади. Проти Болеслава II була складена змова, підтримана імперією та Чехією. На престол був зведений брат Болеслава – Владислав I Герман (1079-1102), при якому Польщею правила невелика група можновладців. Феодальні усобиці послаблювали державу, і вона почала розпадатися на окремі феодальні володіння. Болеславу III Кривоустому (1102-1138) знову вдалося досягти тимчасового політичного об’єднання польських земель, чому сприяла необхідність відсічі агресії німецьких феодалів.
