Джерела 8 ст. свідчать про існування в полабських словян надплеміннних форм обєднання, у межах яких указуються назви дрібніших племен і родів. У наступний період процес оформлення великих племінних союзів сягнув завершальної стадії: сильні й багаті племена підпорядковували слабших сусідів і домінували в заснованих ними військово-територіальних союзах.
На території полабських племен було чимало міст. Хоча це були скоріше не міста, а укріплені городища, що виступали як центри територіальних громад де проводилися народні збори й містилися культові споруди. Для полабських словян 9-10 ст. була характерною сусідська община. Кожний рід, шляхом жеребкування, отримував чималий наділ, мав власні засоби праці, користувався общинними угіддями. Однак уже наприкінці 10-11 ст. у полабських словян відбувається процес соціальної диференціації.
Основу господарства становило рільництво. Словяни вирощували як зернові, так і технічні культури. Високого рівня сягнули тваринництво, садівництво та городництво. У 9 ст. ремесло відокремлюється від землеробства. Найбільших успіхів полабські ремісники досягли в обробці заліза, гончарстві, теслярстві і і столярстві. Словяни активно торгували з своїми сусідами зерном, рибою, медом, худобою та рабами. На Балтиці словянські купці успішно конкурували з німцями і данцями. Основними центрами вважались Волін і Шецин.
Державотворчий процес у полабських та поморських словян відбувався повільно. На розвиток суспільних відносин негативно впливала постійна зовнішня загроза.
Полабські та поморські племена суттєво відрізнялися як за рівнем організації, та і за могутністю князівської влади. Якщо в бодричів влада зосереджувалася в руках князя, то в лютичів всім керували народні збори. У поморських словян за наявності князя владу практично захопила торговельна верхівка.
Вендська держава. ХІ ст.. – доба процвітання словян, як економічного, так і політичного – вони створюють свою державу. До складу Вендської держави увійшли племена лютичів, бодричів і частина поморських словян. Першим правителем Вендської держави став князь Готшалк (1044-1066). Про внутрішній устрій цього утворення нічого не відомо, але імовірно влада князя та його оточення була досить сильною, що що викликало незадоволення населення. До того ж, він був християнином і намагався християнізувати країну.
За правління Готшалка словяни часто воювали з німцями, данами і норманами, і мали чимало перемог. На добу існування Вендської держави припадає час закріпачення вільних общинників, що супроводжувалось намаганнями поширити християнство. У ході одного з народних повстань в останній тетині ХІ ст.. князем бодричів став Крутий. Скориставшись з ослаблення Німеччини, він розширив кордони держави аж до Північного моря. Вендська держава, ослаблена внутрішніми династичними чварами, остаточно розпалася близько 1129 року.
