Після розпаду імперії Карла Великого Карантанія включається до складу Східно-Франкського королівства (пізніше – Німеччина), а у 976 році виділяється в окреме герцогство у складі германського королівства.
Захоплення Карантанії німецькими феодалами супроводжується закабаленям місцевого населення, асиміляторською політикою, примусовим покатоличенням, витісненням словенської знаті з провідних позицій у суспільстві. Німецьке дворянство відносилося до словенців як до селян, які не мають своєї історії, називаючи їх “geschichtslosen Bauervolk”.
Те, що німецька феодальна знать опинилася на вершині феодальної ієрархії саме на початковому етапі розвитку словенської державності, стало згодом однією з основних перешкод у словенському національному і культурному розвитку.
Німецька влада розділила Карантанію на ряд невеликих князівств, графств, територій. У ХІ ст. вони починають розвиватися у словенські провінції, кожна зі своїми певними економічними, культурними, етнографічними особливостями, які майже без змін дійшли до 1918 року: Карніола (Крайна), Карінтія, Штірія, Гориця, Біла Крайна.
Поступово серед різних німецьких аристократичних родин, що змагалися за словенські території, виділяється родина Габсбургів, яка консолідує і поширює свою владу.
