.889 року Борис добровільно відрікся від престолу і прийняв постриг. Владу взяв у свої руки
Владимир-Расате (889-893) - посилюються анти візантійські настрої, а разом з ними – язичницька опозиція. такі дії вже не дістали широкої підтримки населення. Сам Борис не повернувся на престол – він організував останні відомі в історії Болгарії народні збори, оголосив про воцаріння свого третього сина Симеона, а також про перенесення столиці з Пліски, історично пов’язаної з язичництвом, до
Преслава, другого за значенням міста в країні.
Симеон (893 - 918) - укріплення центральної влади, дещо реорганізоване було управління столиці, запозичувався візантійський досвід. У 894 році уряд імперії заборонив торгівлю на пільгових умовах болгарським купцям в Константинополі: вони мали платити податки і торгувати у Фессалоніках. Симеон почав війну – це був
перший етап боротьби проти Візантії. 897 року Симеон розбив імперську армію під Булгарофігом у Фракії, а після арабського нашестя на Візантію спробував завоювати Фессалоніки, однак все скінчилося мирною угодою. Ослаблення центральної влад у Візантії поновило натиск Болгарії – це сталося 912 року (це початок
другого етапу, який тривав до смерті Симеона)+Симеон не хотів вдовольнятися титулами «від бога архонт» і «князь»-зародилася ідея греко-слов’янської держави під його скіпетром.
внутрішньополітичні зміни: культура Болгарії розвивалась в цілому в ареалі з східно-християнською цивілізацією. Поширились на Болгарію також норми візантійського права, отримав офіційне визнання візантійський збірник церковно-канонічного права «Номоканон» («Кормча книга»). Цей період називають
«золотим віком» середньовічної культури Болгарії.
Розбудовувалася нова столиця – місто
Преслав - осередок християнства і центром офіційної культури + Симеон заснував кілька
монастирів + розвиток
староболгарської літератури – через 10-15 років введення богослужіння слов’янською мовою було перекладено з грецької чимало релігійних творів, створені оригінальні літературні твори – поетичні і прозаїчні. Плеяду авторів активно підтримував Симеон. Епохою Сімеона датується завершення процесу оформлення нової етнокультурної спільності –
болгарської феодальної народності, слов’янської за своєю суттю+ «Іменник болгарських ханів» був перекладений з грецької на староболгарську як офіційна пам’ятка державної історії.
