Письмові джерела про давніх слов'ян виникли у сусідніх народів - твори візантійців, авторів Заходу і письменників Сходу, самі ж слов'яни в цей час своєї писемності ще не мали. Перші відомості про слов'ян повідомили автори перших століть нової ери: Гай Пліній Старший ( 23 р. н.е. - 79 р. н.е.),написав «Природну історію»; Публій Корнелій Тацит (нар. бл . 50 р. н.е.) - автор твору "Про походження і місця проживання германців" ("Германія"); астроном і географ Клавдій Птолемей, що жив в Олександрії в першій половині II ст. н.е. і створив "Географічне керівництво". Ці автори наводять відомості про географію розселення слов'ян, називаючи їх "венедами". Більш докладно розповідає про слов'ян Йордан, автор одного з найбільших творів епохи раннього середньовіччя "Гетика", що виник в VI ст.
Найбільш грунтовно описували слов'ян візантійські автори. Найраннішим з них є Пріск (бл.410 - 475 р.), що склав "Історію", від якої до нас дійшли тільки фрагменти, які засвідчили факт проникнення слов'ян на Балкани. Особливе значення для вивчення слов'ян має "Історія війни з готами" Прокопія Кесарійського (бл. 490 - бл. 562 р.). Тут є відомості про зайняту слов'янами територію, про їх вторгнення у володіння Східно- Римської імперії , про їх суспільний лад, побут і релігії в VI ст. Цінним доповненням до цих відомостей служить "Стратегікон" Маврикія, візантійського полководця, а з 582 по 602 р. імператора Візантії. Продовжувачем Прокопія в описі воєн був Агафій Миринейський (537-582 рр.), який у праці "Про царювання Юстиніана" говорить про війни імперії, в тому числі і зі слов'янами. Важливі відомості про слов'янські племена на Балканах в VI -VII ст. містяться в "Історії" Феофілакта Сімокатта (80 -ті роки VI ст. – VI ст.). Найвеличнішим візантійським істориком був Костянтин Багрянородний (Порфірогенет ; 905 або 913 - 959 р.), що залишив два найважливіших твори, що складають як би єдине ціле - "Про феми" і "Про народи", зазвичай згадуються в літературі під загальною назвою " Про управління імперією". Тут містяться важливі відомості про західних слов'ян, і особливо про південних слов'ян - сербів і хорватів. Автор дає детальний історичний і географічний нарис історії хорватів і сербів з часу їх приходу на Балканський півострів в VI ст. і розселення на території колишньої римської провінції Далмації.
Відомості про слов'ян є також в творі візантійського письменника Х ст. Льва Диякона "Історія", в "Хронографі" Феофана Сповідника (IX ст.), у "Церковній історії" сирійського автора Іоанна Ефеського (VI ст.). Згадували про слов'ян і західні джерела: "Хроніка" т.зв. Фредегара (VII ст.), "Історія лангобардів" Павла Диякона (VIII ст.). З арабських же авторів найбільш докладно розповів про західних слов'ян Ібрагім ібн Якуб (Х ст.).
господарствj, побут, культура, - на підставі археологічних даних. Слов'яни з'явилися в Європі в результаті тривалого процесу спілкування їх між собою та з ін. народами. До початку епохи середньовіччя склалося близько десятка їхніх культурних утворень. основними слов'янськими культурами є: празька- корчацька, суківско- дзедзінська, пеньківска, іпотешті - кіндештська, іменьківська, псковських довгих курганів. У VII -VIII ст. до них додаються нові культурні утворення. Вивчення цих культур, а також лінгвістичні дані показують, що в останні століття першого тисячоліття створюється кілька слов'янських етнічних груп, а єдина праслов'янська мова поділяється на окремі слов'янські.
