З середини І тис. н. е. відбуваються поступові зміни в життєвому укладі слов'ян, пов'язані з переходом від кочування до осілості. Цей перехід зумовлював певні зміни в їхній господарській діяльності. Слов'янські племена жили в різних природних умовах, що також впливало на вибір різних видів хазяйнування. І хоча основу господарства західних і південних слов'ян становило землеробство, залежно від природних умов вони займалися не тільки екстенсивним вирубно-вогняним рільництвом, а й відгінно-випасним скотарством. Важливу роль у забезпеченні життєдіяльності населення відігравали тваринництво, ремесла й торгівля. Слов'яни вміло використовували для задоволення власних потреб "привласнювальні" види господарської діяльності. У лісових районах було поширене полювання, збирання диких плодів і меду, в річкових і озерних — рибальство, у гірських районах Південної Європи особлива увага приділялася вирощуванню худоби.
Для обробітку землі застосовувалися копачки, мотики. Вирубне рільництво вимагало використання борони, рала та сохи. Перехід до інтенсивніших способів землеробства сприяв упровадженню колісного плуга із залізним наконечником. Подальший розвиток рільництва прискорився після появи у господарстві слов'ян тяглової сили — волів і коней.
Важливою галуззю осілого господарства слов'ян було тваринництво. Вирощувані ними велика рогата худоба, коні, вівці, свині, кози передусім використовувалися для власного споживання (м'ясо, молочні продукти, жири тощо), а також Ішли на переробку або вживалися в інших сферах господарської діяльності як сировина (вовна, роги, кістки, щетина, кінський волос та ін.).
Особливе місце в житті слов'ян належало молочному тваринництву. Незначну роль у слов'янському господарстві відігравало птахівництво, хоча слов'яни здавна вирощували курей, гусей, качок.
