Проте вже у VI—VII ст. сталися помітні зміни у сфері суспільних відносин давніх слов'ян. Походи й пограбування візантійських міст і провінцій, нескінченні міжплемінні війни в VI ст. перетворилися для слов'ян на звичний промисел з метою захоплення земель, скарбів, худоби і рабів. Усе це разом сприяло швидкому накопиченню багатств, які зосереджувалися переважно в руках племінної верхівки, виникненню приватної власності і станового розшарування суспільства. Такі процеси свідчили про витіснення первіснообщинного ладу слов'ян новим суспільним устроєм — "військовою демократією".
В ході соціального розшарування слов'янського суспільства, стара родова верхівка перетворюється на велику землевласницьку та владну аристократію. Колишній народний обранець — воєвода, владика, жупан, князь — став економічно могутнім володарем-власником поволі зникало общинне народовладдя.
Отже, схему розвитку суспільного ладу давніх слов'ян можна викласти так:
1) рід, як союз сімей, що господарювали на певних теренах, ґрунтувався на кревній спорідненості. Він охоплював кілька поселень, які разом утворювали його родову територію — жупу; союз очолював вождь-старійшина, наділений військовими, адміністративними та судочинними функціями;
2) родоплемінний союз, розташований на певній території, утворював жупу, очолювану жупаном; союз мав свій центр — військове укріплення або місто, де проходили віча, здійснювалося судочинство й містилися культові споруди;
3) племінне об'єднання або племінна держава, яка складалася з кількох союзно-родових жуп, що становили князівство; племінною державою керував князь разом із радою власників-аристократів;
4) багатоплемінна держава, очолювана великим жупаном або великим князем.Виникнення й зміцнення феодальних відносин у різних слов'янських народів характеризувалося наявністю загальних рис.Слов'яни прийшли до феодалізму через родову, а згодом через територіально-племінну общину.
