пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

4 курс 2 семестр:
» гена
» мартинов
» дек
» дек 2
» дек 3
3 курс 2 семестр:
» СССР
» ccch 2
3 курс 1 семестр:
» CИД
» СИД 2
» rubel
» Папенко
2 курс 2 семестр:
» Мотрук
» СИТ
» Котляров
» Мельничук
II семестр:
» второй модуль Россия
» Первый модуль Россия
» Давня
» Екзамен Українська Етнологія
» English
» Античність
» етнологія
» Первый модуль Этнология
» первый модуль - нова история Украины
» первый модуль - нова история Украины 2
» второй модуль философия
» Українська мова
» Спецкурс - греки
I семестр:
» История первобытного общества
» История Древнего Востока

25. Грецька література. Давньогрецький епос. Гомер.

Е́пос (грец. epos — слово, оповідання) — різновид літературного (поряд з лірикою і драмою) роду, що оповідає про події, які нібито відбувалися у минулому (немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часовій довжині і подійовій насиченості (сюжетність). Виникає у фольклорі(казкаепопеяісторико-героїчні піснібилина).Епос — епічна поема. Джерело її сюжету — народний переказ, образи ідеалізовані й узагальнені, мова відбиває відносно монолітну народну свідомість, форма віршована («Іліада» Гомера«Енеїда»Вергілія).

Головні ознаки давньогрецького епосу:

— ідеалізація світу минулого, повчальність;

— урочистість та гармонійність оповіді;

— гіперболізація;

— виконання речитативом під супровід музики, форма викладу — гекзаметр;

— штучно архаїзована мова. вання в буденному житті.

Тому епічні поеми розподіляються на дві великі групи: героїчні та повчальні. В героїчному епосі опи­суються риси та поведінка людини в критичних ситуаціях, на­приклад, на війні або в мандрах. Повчальні епопеї розповідають про мирне, буденне життя. Цей епос виник пізніше і становить набір правил та житейських порад у поетичній формі.

Майстерність епічних співців. Намагаючись занурити слу­хачів у минуле, епічний співець — аед — використовує багато різних засобів. Цей речитативний словоспів, коли поет урочисто проголошує свій твір, підспівуючи в деяких час­тинах, цей акомпанемент ліри, що раз у раз повторює урочистий мотив, відлунюючи в рядках гекзаметра. Згодом поруч з авторами- аедами з’являються професійні виконавці епічних творів — рапсоди.

Співці створюють своєрідну мову, яку потім дослідники на­звуть на честь найталановитішого з них «гомерівським діалек­том». Його важко відтворити в перекладі.

Гомерівський епос. Епос та його особливості.

Розподіл художніх творів за трьома родами літератури: епослірикадрама — започаткував у IV ст. до н. е. видатний еллінський учений-енциклапедист Арістотель. До речі, давньогрецькій літературі притаманна саме така послідовність виникнення та розквіту родів літератури (епос — лірика — драма). А починався еллінський епос двома епічними поемами Гомера — «Іліада» і «Одіссея», які визначають як героїчний епос.

Головні теми архаїчного епосу:

боротьба з чудовиськами, очищення від них землі;
героїчне сватання до "судженої;
родова помста тощо.

Епічний час в архаїчному епосі — якісь віддалені і абстрактно-неконкретні епохи.

Принципово інша ситуація в класичному героїчному епосі. Тут богатирі-вожді(наприклад АгамемнонАхілл,ОдіссейГектор) і воїни представляють конкретну історичну народність, а їхні суперники є її конкретними історичними ворогами(як троянці, котрі конкурували з ахейцями в боротьбі за політичний уплив та контроль над морськими торговими шляхами).

У центрі класичного героїчного епосу зазвичай знаходиться якась важлива для народу історична подія, велика доленосна війна. Античний героїчний епос виникає в ту переломну епоху, коли особистість починає виділятися з первісного колективу, тому часто ми бачимо нечувану раніше індивідуалізацію персонажів. Скажімо, кожен з героїв «Іліади» — це особистість, індивідуальність, наділена своїми рисами характеру: Ахілл-мужній і безстрашний, Одіссей-ще й хитрий, передбачливий, Агамемнон-чванливий, пихатий. Водночас всі вони ще об'єднані міцними узами родо-плмінних стосунків (скажімо, образа Ахілла-це ще й образа усіх мірмідонян, його одноплемінців, які були з ним під Троєю. Це треба постійно пам'ятати, аби не оцінювати вчинки персонажів із сучасної точки зору: «До героїчних характерів класичного епосу не можна застосувати ані їхньої індивідуалістичної інтерпретації як ізольованих від суспільства шукачів пригод і подвигів(що згодом надзвичайно яскравво втілиться в середньовічному лицарському романі і аж до пародійного образу „шукача пригод і подвигів“ Дон Кіхота.-Ю. К.), ані наївне уявлення про них як про дисциплінованих „солдатів“, які підпорядковують свою волю надособистим цілям колективу» (Є.Мелетинський).

Окрім героїчного епосу в античній літературі виник також дидактичний епос, а також пародійний епос. Насамперед слід зауважити, що обидві поеми Гомера відносять саме до героїчного епосу, хоча власне «героїка» (битви) переважають у «Іліаді», а в «Одіссеї» значно зростає питома вага авантюрного (пригодницького), чарівного та родинно-побутового елементу.Особливо варто відзначити мовe поем. Написані вони гекзаметром (шестистопним дактилем), який вимовлявся кілька співуче. Величезне значення мають також постійні епітети, розгорнуті порівняння й мови героїв.

Постійні епітети, наприклад «тучегонитель» Зевс, «белолокотная» Гера, «среброногая» Фетіда, більшою частиною складні, трохи громіздкі. Розгорнуті порівняння (битва, наприклад, малюється як бурхливий пожежа, буря в лісі, сутичка диких звірів, розлив річки, що прорвав всі греблі) уповільнюютьрозповідь, як і мови, якими часто обмінюються герої під час запеклої битви. Уповільнений темп оповіді, його величний характер расцвечиваются незвичайними фарбами в описі природи.

У поемах кожна річ зрима, відчутна і барвиста. Море, наприклад, «сиве» в піні прибою, «фіалкові» під синім небом, «пурпурне» в променях заходу. Навітьземля в «Іліаді» «сміється» в блиску щитів і обладунків під весняним сонцем.

В гомерівському епосі втілена не тільки сувора героїка війни, але і радість творчості, творчої праці і мирного життя, заснованої на повазі до людини, на пробудження в ній найкращих, гуманних почуттів.

Тому-то гомерівський епос по праву вважається енциклопедією давнього життя.

Іліа́да (дав.-гр. λιάςМФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів, і приписується Гомеру, найдавніша зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою і об'єднанням численних сказаньСтародавньої Греції про подвиги давніх героїв. Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст.до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті: і тих, і тих було по 24. Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають за собою довгу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і відноситься до кінця 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті і навіть містять низку імен, до сих пір відомих лише з давньогрецького епосу.Гомерівська Іліада побудована на Троянському циклі міфів, що розповідає про десятирічну війну між захисниками міста Трої (або Іліона) і греками. Події спочатку відбуваються на Олімпі, потім переходять на землю. Події Троянського циклу міфів добре відомі всім грекам, тому Гомер на них лише натякає у своїй поемі. Сама ж «Іліада» розповідає тільки про один епізод десятого року війни під Троєю, що тривав 53 дні — це гнів наймогутнішого героя ахейського війська Ахілла.

Тема “Іліади” – гнів Ахілла

Ідея поеми – мир у серцях людей, мир між людьми й народами, віра в людину, яка здатна подолати зло в собі, в навколишньому світі

Одіссе́я (грец. Οδύσσεια) — епічна поема Гомера, що описує поневіряння та повернення на батьківщину героя троянської війницаря Ітаки Одіссея. Будучи закінченою пізніше «Іліади», «Одіссея» слідує за більш раннім епосом, однак не є безпосереднім продовженням «Іліади».

Як «Іліада», «Одіссея» — епос епохи становлення античноїсуспільно-економічної формації. Відповідно до цього «Одіссея» створює для героїв набагато менш архаїчне культурне тло, ніж «Іліада», досить близько відображаючи сучасність: час падіння царської влади в грецьких громадах і початкові періоди розвиткуіонійської торгівлі та мореплавання.

Троянська війна була задумана богами ще й для того,щоб акінчилася доба героїв і наступила нинішня,людська ("залізна") доба.Тож хто з героїв не загинув під стінами Трої,мусив загинути на зворотьньому шляху. «Одіссея» охоплює 40 днів.І хоча на казкові пригоди припадає лише пів сотні із трьохсот сторінок поеми,і людство пам'ятає передовсім саме їх.

Одіссей нудиться на острові, насильно утримуваний німфою Каліпсо; у цей час на Ітаці до його дружиниПенелопи сватаються численні женихи, що бенкетують у його будинку і марнують його багатства. За рішенням ради богів Афіна направляється в Ітаку і схиляє юного сина Одіссея Телемаха відправитися вПілос і Спарту, щоб розпитати про долю батька. У Спарті, радо прийнятий Менелаєм і Єленою, Телемах довідується, що Одіссей знаходиться у полоні у Каліпсо. Женихи, злякані від'їздом Телемаха, влаштовують засідку, щоб погубити його на зворотному шляху.

Боги посилають Гермеса до Каліпсо з наказом відпустити Одіссея, який на плоті пускається по морю. Врятувавшись чудом від бурі, піднятої ворожим йому Посейдоном, Одіссей випливає на берег острова, де живе щасливий народ — феаки, мореплавці з казково швидкохідними кораблями. Цар Алкіной гостинно приймає мандрівника у своєму розкішному палаці і влаштовує в його честь бенкет і ігри, де сліпий співакДемодок оспівує подвиги Одіссея. Феаки відвозять його на батьківщину, і розгніваний Посейдон обертає за це їхній корабель у стрімчак. Перетворений Афіною у жебрака, Одіссей відправляється до вірного свинопаса Евмея. Телемах, що повертається зі Спарти, благополучно уникає засідки женихів і зустрічається у Евмея з Одіссеєм, який відкривається сину. Одіссей повертається у свій будинок під виглядом жебрака, піддаючись образам з боку наречених і слуг. Лише стара нянька Евриклея впізнає Одіссея по рубцю на нозі. Пенелопа обіцяє свою руку тому, хто, зігнувши лук Одіссея, пропустить стрілу через 12 каблучок. Злиденний прибулець один виконує завдання Пенелопи, після чого вбиває женихів, і страчує слуг, що зрадили його. Пенелопа впізнає нарешті Одіссея, який повідомляє їй відому лише їм двом альковну таємницю. Поема закінчується сценами прибуття душ наречених у пекло, побачення Одіссея з його батьком Лаертом і укладання миру між Одіссеєм та родичами убитих.

Тема-шлях,який потрібно пройти Одіссею,аби повернутись додому

Религией, прямо связывавшей человека с богом, была  религия Диониса. Дионис первоначально не входил в число олимпийских богов, культ его пришел из Фракии, и далеко не сразу утвердилось новое божество в греческом пантеоне. Постепенно Дионис сравнялся для греков с самим Аполлоном, так что дельфийские жрецы. используя популярность нового народного культа, стали делить провозглашаемый ими священный «пифийский» год на две части: аполлонийскую и дионисийскую. Мы не знаем точно, каким образом и когда соединилась с культом Диониса идея бессмертия человеческой души, хотя, как пишет Геродот, уже фракийские племена, в частности геты, исповедовавшие культ Диониса, верили в бессмертие души.

Возможно, однако, эта идея, связанная с почитанием Диониса, обязана была своим происхождением секте так называемых орфиков, создавших своеобразную теогоническую и космогоническую систему представлений, основателем которой считался мифический поэт Орфей, сын 'музы Калиопы. Полагали, что он и его ученик Мусой, сын богини Селены, сложили песни, объяснявшие происхождение мира и богов. Сами орфики, распространяя эти в действительности анонимные произведения, приписывали их, дабы придать им большую достоверность, Орфею и Мусею, жившим якобы еще до Гомера и Гесиода. Эти легенды орфиков опроверг уже Геродот, писавший, что поэты, которых считают более древними, чем Гомер и Гесиод, на самом деле творили значительно позднее. Возникновение вселенной и богов орфики представляли себе так: бог Хронос создал из хаоса и эфира серебряное яйцо, из которого и вышел на свет бог Дионис, называемый также Эросом, или Метисом. Он породил Ночь, Землю и Небо; детьми Земли и Неба были Океан и Фетида, затем Крон и Рея; сын Крона Зевс добился власти над всеми богами и людьми, проглотив Диониса и впитав в себя его силу. От Зевса богиня Персефона произвела на свет новое божество — бога вина и радости Диониса, отождествляемого к тому же с древним местным греческим божеством Загревсом. После смерти, верили участники секты, человек после долгих превращений, переходов из одной сущности в другую, после суда, который отделит добрых от злых, сможет, наконец, соединиться с богом. Люди, учили орфики, происходят от титанов, уничтоженных Зевсом, поэтому в людях сочетаются два элемента: титанический — земной, низменный, и дионисийский — возвышенный, духовный. Сосуществованием этих двух элементов объясняется вечное противоборство тела и духа. Дионис помогает человеку, его духу, или душе, освободиться от титанического, телесного «гроба», в который душа до времени заключена. Чтобы достичь бессмертия и слияния с божеством, человек должен следовать определенным ритуалам, не есть мясного, участвовать в орфических мистериях.

 

Идея-показати стійкість и розум у скрутних ситуаціях.


26.12.2014; 13:31
хиты: 233
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь