пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

4 курс 2 семестр:
» гена
» мартинов
» дек
» дек 2
» дек 3
3 курс 2 семестр:
» СССР
» ccch 2
3 курс 1 семестр:
» CИД
» СИД 2
» rubel
» Папенко
2 курс 2 семестр:
» Мотрук
» СИТ
» Котляров
» Мельничук
II семестр:
» второй модуль Россия
» Первый модуль Россия
» Давня
» Екзамен Українська Етнологія
» English
» Античність
» етнологія
» Первый модуль Этнология
» первый модуль - нова история Украины
» первый модуль - нова история Украины 2
» второй модуль философия
» Українська мова
» Спецкурс - греки
I семестр:
» История первобытного общества
» История Древнего Востока

4. Основні риси образотворчого мистецтва

З найдавніших часів греки наділяли нею оточуючий світ. Гомер бачив у красі божественне начало, головними художниками вважаючи богів. Олімпійська краса, на його думку, базується не на жахові і дисгармонії (атрибутах Хаосу), а на порядку і гармонії, освячених Музами, Харитами, Орами, світлим Аполлоном, мудрою Афіною, майстерним Гефестом і котра ніби розливається світом, оновлюючи і прикрашаючи йогоОтже, нам відкрилася одна з найважливіших рис давньогрецької культури - космологічність, яка базується на красі, мірі та гармонії.

Краса, за Аристотелем, об'єктивно існує в світі і спирається на пропорційність, відповідність, визначеність, обмеженість і єдність у різноманітності.

Міра — висхідний принцип існування чогось певного, визначеного. Це — характеристика досконалості. „Прекрасне — є належна міра у всьому», — вчив Демокріт.

Гармонія — злагодженість у поєднанні частин цілого, те, що забезпечує його єдність.

Між іншим, давні греки далеко не абстрактно сприймали ці властивості космосу. На певному етапі розвитку їхньої культури «краса», «міра» і «гармонія» були, буквально, прораховані. Оскільки гармонія, як запевняв Арістотель, — це співвідношення величин, якщо вона виявляється у «пропорції та зв'язку речей», то мають бути математичні норми цього зв'язку.

Але перед тим, як згадати конкретні епізоди, пов'язані з реалізацією такого висновку, зазначимо, як поступово в нашій оповіді посилюється значення людини, її цілеспрямованої діяльності. Дійсно, настане такий момент у давньогрецькій історії, коли філософ Протагор, підсумовуючи наукові досягнення кількох поколінь, виголосить знаменні слова: «Міра всіх речей — людина, існуючих, що вони існують, а неіснуючих, що вони не існують».

Твердження унікальне! Нічого схожого більш ранні цивілізації не знали. Вже грецька міфологія передвіщає загибель грізної сили, що уособлює стихію Зла, немилосердну владу природи над людиною. Віща, смертоносна сила, проти якої ассірієць виступав з пудовою мускулатурою і звіриним гнівом своїх царів, а єгиптянин — з непорушною фронтальністю людських зображень, в очах елліна втрачає свою міць і таємницю. Його надихає палка допитливість. Темну силу перемагає свобода. Ось чому в центрі давньогрецького мистецтва — людина (хай навіть в образі бога). І не лише мистецтва...

Давньогрецьке суспільство створило політичний устрій, званий демократією. Вона визнавала за кожним громадянином свободу слова, право відстоювати ту чи іншу думку, критикувати державних мужів. Це право, в свою чергу, базувалося на уявленні, що істина — це знання, яке спирається на факти і логіку, на розумний (раціональний) фундамент. Як і краса[7, c. 24-26].

Згадаємо грецькі колонади. Точнішого символу духовних і політичних цінностей народу навряд чи можна уявити.

Таким чином, нами досліджені ще дві риси давньогрецької культури — її антропоцентризм і раціональність.

Антропоцентризм — це уявлення про те, що людина є центром і головною метою Всесвіту; співвіднесення космосу і людини, природних об'єктів з людським тілом. Раціональність — прагнення до розумного обґрунтування, доцільності дій.

Тепер зрозуміло, чому в мистецтві Давньої Греції така увага приділялася визначенню ідеальних пропорцій людської фігури і чому саме тут виникла діалектика.

Діалектика - це мистецтво доказу і заперечення певної тези, що пропонується учасниками розмови.

Втім, поява діалектики зобов'язана ще одній цікавій обставині. Римський історик Геродіан вважав «хворобою» греків — любов до незгоди. Часто вона ставала справжнім лихом для цього палкого і красномовного народу. Але з часом надмірна пристрасть до суперечок перейшла у мирну течію, пронизавши духом змагання всю давньогрецьку культуру. Найяскравіший приклад — Олімпійські ігри з їх благородною традицією встановлювати мир всюди в Елладі під час змагань.

І все-таки греки ніколи не допускали однобокості в уявленнях про ідеал. Узгоджуючись з принципом гармонійності, вони відстоювали єдність краси тіла і внутрішньої моральної досконалості. І пріоритет надавали другій умові. Тут, власне, розгадка багатьох явищ культури Давньої Греції, зокрема, підвищеної уваги до освіти і виховання («гімнастичного» і «мусічного»). Грекам належить першість у розробці теорії пропорцій людського тіла, досягнення вершин у мистецтві скульптури.

Згадаймо «Доріфора» Поліклета або «Афродіту Кнідську» Праксителя... Це не просто досконалі у своїй наготі тіла. Керуючись принципом калокагатії (єдності прекрасного і доброго в людині), грецькі майстри вдихнули у свої твори високу чистоту, яка заспокоює і притишує пристрасть, а не збуджує її. Перед нами люди і водночас боги.

Атлетична краса була еталоном і для архітектури. Основні вимоги для споруд запозичені від частин бездоганного тіла: пальців, долонь, ліктів і т.д. Мужня дорічна колона нагадує фігуру чоловіка — фізично сильного, впевненого, який не потребує жодних прикрас, і прекрасного фізичною досконалістю як такою. Струнка іонічна колона нагадує жіночу фігуру, витончену й нарядну. Колону прикрашали орнаментом у вигляді листя пальми чи лотоса з завитками-волютами, охайними і симетричними, як зачіска гречанки. Корінфська колона, на думку Афродіта Капуанська Ветрувія, створена як «наслідування дівочої

Таке мистецтво ніколи не приземляло, не принижувало людини. Навпаки — приєднувало її до світу високих, могутніх явищ, спонукало до самовдосконалення. Вже Фідій, один з найвеличніших скульпторів Еллади, говорив, що,коли він читає «Іліаду», люди уявляються йому вдвічі більшими. В цьому розумінні можна стверджувати, що мистецтво Давньої Греції мало могутній виховний потенціал. Найбільш поважані в класичну епоху якості: патріотизм і громадянський обов'язок, що передавалися мовою трагедії і епосу, скульптури і архітектури, слугували ідеям і цінностям полісного устрою. І важко не погодитися з думкою філософа Лессінга, який говорив: «Там, де, завдяки прекрасним людям, з'явилися прекрасні статуї, ці останні, в свою чергу, впливали на перших, і держава була зобов'язана прекрасним статуям прекрасними людьми».

Кращі свої досягнення майстри представляли під час культових святкувань. Змагаючись одне з одним, скорялися радісному відчуттю боротьби, що приводила публіку в захват. Красиві видовища, сповнені оптимізму, свого часу наштовхнули знаменитого дослідника античності Вінкельмана на висновок про те, що гармонія мистецтва Давньої Греції є відображенням гармонійного життя тодішнього суспільства. Цим захопленням позначені й творчі пошуки майстрів доби Відродження, котрих вражала антична природність, велич образів та сюжетів давньогрецького мистецтва.

 

 


26.12.2014; 13:31
хиты: 207
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь