Ернст-Йоганн Бірон - 13 листопада 1690 — 18 грудня 1772. Представник німецького шляхетського роду Біронів із герцогства Курляндії і Семигалії.
За царювання Анни Іоанівни Бірон керував своїм герцогством з Петербурга. Як герцог Курляндський, він був завжди вірний інтересам Росії і не схилявся на політичний бік ні короля Прусії, ні імператора Священної Римської імперії, хоча отримував коштовні дарунки і хабарі.
Особи, які писали про царювання Анни Іоанівни у другій половині XVIII століття, малюють Бірона злим генієм Росії з дня його появи (княгиня Долгорукова, Мініх, його ад'ютант Манштейн та ін.) За свідоцтвом цих авторів, Бірон був людиною вкрай грубою, неосвіченою, кровожерливою. На ньому тяжіло звинувачення в пануванні іноземців, жорстокості й стратах, в пограбуванні російського народу. Державою дійсно керували іноземні міністри (Мініх і Генріх Іоганн Фрідріх Остерман), але вони були висунуті ще Петром І, засвоїли його традиції і діяли в інтересах Росії; до того ж їх розділяла з Біроном непримиренна ворожнеча. Бірон не вивіз з собою до Петербурга маси курляндців, і вони не склали собою нічого згуртованого, подібного до того, як згодом голштинці при Петрі III. Президентами більшості колегій (тогочасних міністерств), як і більшість сенаторів, були росіяни. Було багато іноземців в армії і серед дипломатів, але їх багато було там і за царя Петра І. Бірон був дуже невисокої думки про росіяні не приховував цього, але поряд з цим такий обізнаний свідок, як леді Рондо, відзначала у нього бажання не дратувати російських дворян неповагою до їх обрядів. Цим підтверджуються й звістки іноземців про те, що він шукав популярності серед місцевих кіл. Бірон підтримував в Україні князя Шаховського проти Мініха та ввів у кабінет міністрів Бестужева-Рюміна проти Остермана. Політичних переслідувань за царювання Анни було дуже багато, але Бірон не був у них зацікавлений. У них були зацікавлені особисто імператриця та особи, яким вона була зобов'язана необмеженою владою (С. А. Салтиков, Феофан Прокопович, граф Головкін, особливо Остерман; серед донощиків були і росіяни Василь Микитович Татищев, той же Мініх).
І пізніше, при імператриці Єлизаветі Петрівні, били батогами і різали язики тим, хто говорив плітки про відносини Бірона з її попередницею. У справі Волинського фігурувала скарга Бірона, але вона була дуже незначним фактом серед низки інших звинувачень. Деякі особи при Анні були, безумовно, зобов'язані своїм порятунком від опали саме Бірону (наприклад, князь Куракін). Розповіді про страшенну жадібність Бірона ґрунтуються головним чином на твердженнях історика Болтіна, що Бірон забрав собі майна на декілька мільйонів рублів, а державу тим розорив. Хоча є безсумнівні докази того, що він неодноразово відхиляв від себе великі грошові подарунки, дуже звичайні для того часу. З подарунків государині найбільшим були 5 млн карбованців, обіцяні йому з нагоди укладення миру з Османською імперією, з яких, однак, він отримав лише 100 тис. карбованців.
Взагалі діяльність Бірона при Анні Іоанівні, ступінь його впливу дуже мало піддаються точному визначенню. У всякому разі, думка про його регентство була висунута не німцями, а російськими вельможами (кабінет-міністр князь Черкаський, генерал-прокурор князь Трубецькой, князь Куракін, граф Головін, граф М. Головкін і особливоОлексій Петрович Бестужев-Рюмін).
Обійнявши посаду регента після смерті імператриці Анни за її заповітом у жовтні 1740 року, Бірон шукав популярності серед російського суспільства і став сумлінно займатися справами. Французький дипломат Шетарді, який зневажав Бірона, писав про нього несхвальні речі
Між тим матері імператора, Анні Леопольдівні, запропонував свої послуги старий фельдмаршал граф Мініх, що заарештував в ніч на 9 листопада 1740герцога Курляндського разом з його дружиною. Бірон був відданий під суд із багатьма звинуваченнями: «захоплення» регентства, відсутність клопотання про здоров'я покійної государині, бажання скасувати царську родину в Росії з метою заволодіти престолом та утиски росіян. 18 квітня 1741 був оприлюднений маніфест «про провини колишнього герцога Курляндського». Він був засуджений до смертної кари, потім помилуваний Ганною Леопольдівною як новою імператрицею. Колишній регент був засланий у фортецю Шліссельбург, потім у Пелим під суворий нагляд.
