За царювання Федора Олексійовича відбувалась запекла боротьба за вплив в уряді і зміна різноманітних боярських угруповань. Уряд Федора Олексійовича провів низку реформ: загальний перепис населення; з метою централізації державного управління було зменшено кількість приказів; зроблено спробу зменшити вплив патріарха на державні справи. У зовнішній політиці уряд Федора Олексійовича розпочав підготовку до війни зі Швецією за Прибалтику. Цар був високоосвіченою людиною, знав давньогрецьку і польську мови, захоплювався музикою і сам створив декілька музичних творів, був одним з ініціаторів заснування Слов’яно-греко-латинської академії.
1676 – 1682 – рос.-тур. війна, Чигиринські походи турецько-татарських військ — бойові дії в районі Чигирина між російсько-українськими і кримсько-турецькими військами у 1677—1678 рр.
У 1676 р. російсько-українські полки під командуванням стольника І. Косогова й бунчужного Л. Полуботка оволоділи Чигирином і змусили здатися П. Дорошенка. Намагаючись установити свою владу в Правобережній Україні, Туреччина направила туди літом 1677 р. військо Ібрагім-паші (120 тис. осіб). 4 серпня воно оточило Чигирин, у якому перебував гарнізон на чолі з генералом Траусрпіхтом. Йому на допомогу з Лівобережжя виступила російсько-українська армія під командуванням князя Г.Г. Ромодановського і гетьмана І. Самойловича (60 тис. осіб). 28 серпня в битві біля Бужинської пристані турецька армія зазнала поразки. Ібрагім-паша відступив від Чигирина, втративши 8 тис. яничар.
9 липня 1678 р. кримсько-турецьке військо під командуванням візира Кара-Мустафи (125 тис. осіб) знову оточило Чигирин, який захищав гарнізон на чолі з окольничим І. Ржевським. Йому на допомогу вирушила армія Ромодановського і Самойловича (85 тис. осіб). 19 серпня Кара-Мустафа зазнав поразки. Турецька армія втратила 30—60 тис. осіб залишила Чигирин. Битви яничар із російсько-українськими військами у 1677—1678 рр. справили на турків гнітюче враження. Кара-Мустафа та й сам султан Магомет IV не зважилися посилати війська знову “на погибель”.
Враховуючи досвід невдалих Чигиринських походів, а також довідавшись про концентрацію значних російських і українських козацьких військ та підготовку Києва до оборони, турецький уряд не наважився продовжувати війну за Україну і розпочав мирні переговори з Росією.
13 січня 1681 р. між Росією з одного боку та Туреччиною і Кримським ханством з другого було укладено Бахчисарайський договір про 20-річне перемир’я.
За Бахчисарайським договором:
· російсько-турецьку війну 1676—1681 рр. за Правобережну Україну було припинено;
· умовним кордоном між державами вважалася р. Дніпро;
· Туреччина і Кримське ханство визнавали приєднання Лівобережної України до Росії, а також владу Російської держави над Запорожжям;
· Київ та навколишні містечка (Васильків, Трипілля, Дідівщина, Стайки з прилеглими до них селами на Правобережжі) також визнавалися за Росією;
· обидві держави зобов’язувалися не споруджувати і не відбудовувати укріплення між Бугом і Дніпром, а також не заселяти ці землі;
· південна Київщина, Брацлавщина і Поділля залишалися під владою Туреччини;
· татарські орди могли вільно кочувати в південних степах України. Запорозькі козаки і населення зберігали право ловити рибу в Дніпрі та його затоках, добувати сіль, полювати і пересуватися річками до Чорного моря;
· турецький султан і кримський хан зобов’язалися не допомагати ворогам Росії;
· Росія мала щорічно сплачувати Кримському ханові “казну”.
Бахчисарайський договір зміцнив міжнародне становище Російської держави та примусив дипломатів Речі Посполитої змінити свою політику. Боячись агресії з боку Туреччини і Кримського ханства, шляхетська Польща почала шукати шляхів до врегулювання відносин із Російською державою.
Софія Олексіївна [17 (27) вересня 1657 — 3 (14) липня 1704] — правителька Московської держави в 1682-1689. У травні 1682 р. під час Московського повстання Софія Олексіївна зі своїми родичами Милославськими, спираючись на підтримку московських стрільців, домоглася проголошення першим царем Івана Олексійовича, а 29 травня — сама стала регентшею обох малолітніх царів. Вона фактично очолювала уряд за підтримки В.В. Голіцина, Ф.Л. Шакловітого та ін. Восени 1682 р. придушила повстання стрільців у Москві, стратила колишнього свого спільника І. Хованського. За правління Софії були зроблені деякі поступки міському посаду, послаблено заходи щодо розшуку селян-утікачів. У 1686 р. царський уряд підписав “Вічний” мир, згідно з яким Річ Посполита відмовлялася від претензій на Смоленськ, Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з м. Черніговом. Росія уклала з Річчю Посполитою антиосманський союз, фактично приєднавшись до Священної ліги, та зобов’язалася організувати походи проти Кримського ханства. Кримські походи (1687 і 1689 рр.) під керівництвом В. Голіцина, в яких брали участь і українські козацькі полки, завершилися повною поразкою Росії. В 1687 р. Софія усунула від влади гетьмана І. Самойловича і затвердила гетьманом І. Мазепу, з яким московський уряд у 1687 р. уклав Коломацькі статті. У 1689 р. було підписано Нерчинський договір із Цинською імперією, що відкрило можливість вільної торгівлі між державами. Невдачі Кримських походів, суворі репресії проти стрільців та неспроможність уряду Софії Олексіївни стати на шлях реформ послабили її позиції у боротьбі з прихильниками Петра І. У вересні 1689 р. її було усунуто від влади Петром І й ув’язнено в Новодівичому монастирі. Після розгрому стрілецького повстання 1698 р. вона прийняла постриг у черниці під іменем Сусанни, там і померла в ув’язненні.
