1921-1928 pp. — Відсутність фінансування, нестача освітянських та наукових кадрів, класовий підхід до працівників освіти та науки. — Насильницька реорганізація «Просвіт» в сільські будинки та хати-читальні. — Кампанія з ліквідації неписьменності (ухвалення декрету про ліквідацію неписьменності (1921 p.), створення комісії для боротьби з неписьменністю (1921 p.), заснування товариства «Геть непись-менність!» (1923 р.) тощо). — Створення розгалуженої системи освітніх за-кладів. — Безкоштовне навчання дітей у загальних семиріч-них школах та професійно-технічних закладах.— Створення навчально-виховних закладів для сиріт та безпритульних. — Зростання кількості шкіл з українською мовою викладання. — «Пролетаризація» студентства, розширення ме-режі робітфаків. — Впровадження української мови в навчальний про-цес вищої школи (декрет Раднаркому УСРР про не-обхідність переведення вузів на українську мову викладання 1923 p.). — Розширення мережі вузів, які готували спеціалістів для всіх галузей народного господарства. — Створення навчальних закладів, покликаних за-безпечити більшовицьку партію та державу кад-рами кваліфікованих працівників, викладачів, пропагандистів (заснування вищої партійної шко-ли у Харкові (1921 p.), яку в 1922 р. було пере-творено на Комуністичний університет ім. Арте-ма).
30-ті роки— Завершення кампанії з ліквідації неписьмен-ності. — Запровадження обов'язкової початкової освіти в сільській місцевості та загального семирічно-го навчання у містах (постанова ЦК ВКП(б) «Про загальне обов'язкове навчання» від 25 липня 1930 р.). — Нестача кваліфікованих педагогів із вищою освітою. — Скорочення кількості українських шкіл (у зв'яз-ку зі згортанням політики українізації). — Заідеологізованість освіти. — Відновлення діяльності університетів (Харківсько-го, Київського, Одеського, Дніпропетровського).Під час війнируйнація значної частини шкіл та знищення їх матеріальної бази в роки окупації. Спрямування освітньої політики фашистів на оку-пованій території на понімечення українського населення (дозвіл лише початкової та професійної освіти, обов'язкове вивчення німецької мови, нав-чання за програмами, розробленими німецькими чиновниками). Створення для дітей-сиріт у східних районах СРСР дитячих будинків та інтернатів (сюди було пе-реміщено з України 500 дитячих садків та інтер-натів, 257 дитячих будинків). Налагодження роботи вузів України в евакуації (пов'язане із звільненням території України від фашистських загарбників).Після воєнний період Відновлення зруйнованих під час війни шкіл, пе-реважно зусиллями самого населення (на 1950 р. довоєнна мережа шкіл була фактично відновле-на). — Гостра потреба у підручниках, зошитах, навчаль-ному обладнанні. — Нестача приміщень, учителів, навчальних посіб-ників. — Запровадження мережі вечірніх та професійних заочних шкіл, навчальних курсів для дорослих. — Відновлення системи вищої освіти. — Збільшення кількості студентів з 99 тис. до 325 тис. (майже половина з них навчалася на за-очних і вечірніх відділеннях). — Перехід до обов'язкової семирічної освіти (1953 p.). — Заідеологізованість освіти. — Неухильне скорочення шкіл з українською мовою . викладання.1956-1964 pp. — Шкільна реформа 1959 р. (впровадження обов'яз-кової восьмирічної освіти, перетворення 10-річних шкіл на 11-річні, створення матеріальної бази для того, щоб учні могли отримати робітничі про-фесії). — Зростання кількості вузів, технікумів, профтех-училищ. — Недостатня матеріальна база спеціальних навчаль-них закладів. — Русифікація освіти (згідно зі шкільною рефор-мою 1959 р. затверджено положення про факуль-тативність вивчення української мови в школі; наказ Міністерства освіти УРСР, згідно з яким російська мова стала обов'язковою для вивчен-ня, а українську можна було вивчати за бажан-ням).
60-80-ті рокиПерехід до навчання за новими навчальними про-грамами у 1966-1967 pp. (запровадження нових дисциплін: кібернетики, суспільствознавства, ге-нетики тощо); — Завершення переходу до обов'язкової загальної середньої освіти (1976 p.).
— Ухвалення Верховною Радою * Основних напрямків реформ загальноосвітньої та професійної школи» (запровадження навчання дітей із 6 років, реор-ганізація 8-річних шкіл у 9-річні, а середніх — в 11-річні. Згідно з цим документом важливе місце відводилося трудовому вихованню, була зафіксо-вана помітна ідеологізація шкільного навчання). — Знецінення знань.
— Зменшення кількості шкіл з українською мовою викладання. — Збільшення кількості навчальних профтехосвітніх закладів.
