— Поворот від лібералізації до консерватизму в усіх сферах життя.
— Розвиток України в умовах неосталінізму.
—Відмова від критики культу особи Сталіна, ви-сока оцінка його діяльності в соціалістичному будівництві, мудрий та скромний образ вождя в фільмах і художній літературі.
— Згортання гласності, відновлення боротьби з іна-комисленням.
— Відміна рішення про періодичне оновлення скла-ду партійних органів.
— Відновлення посади Генерального секретаря ЦК КПРС (и посів JI. Брежнєв).
—Зміцнення монополії КПРС на владу, підміна дер-жавних органів та інститутів партійними.
— Розростання партійно-державного апарату, бюро-кратизм, формалізм, кар'єризм.
— Розрив між гаслами та реальними справами.
— Зростання корупції, хабарництва, всевладдя «но-менклатури».
Опозиційний рух
Причини активізації опозиційного руху в другій
половині 60-х — на початку 70-хроків:
— інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 p., яка викликала хвилю протестів;
— видання у Львові В. Чорноволом самвидавничого журналу * Український вісник », що сприяло кон-солідації дисидентського руху;
— нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р., на якій керівники Радянського Союзу підписали Гельсінський Акт, що передбачав га-рантію громадянських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради;
— ігнорування конституційних прав людини в СРСР;
Форми діяльності дисидентів
— Створення підпільних і легальних груп та ор-ганізацій.
— Розповсюдження нелегальних видань, у яких дру-кувалися заборонені цензурою твори («самвидав»), видання заборонених творів за кордоном.
— Порушення національної проблеми на різно-манітних наукових симпозіумах і конференціях.
— Організація Шевченківських свят, вечорів пам'яті Лесі Українки, Івана Франка тощо.
— Створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів творчої молоді.
— Організація мітингів протесту, демонстрацій, піке-тувань.
— Надсилання письмових заяв («відкритих листів») до вищих органів влади СРСР та УРСР, до міжна-родних організацій.
Репресії проти правозахисників
— Залякування (спеціальні «бесіди» в органах КДБ, організація різноманітних «кампаній» у пресі тощо).
— Застосування адміністративних санкцій (догани, звільнення з роботи).
— Арешти та ув'язнення.
— Ізоляція у психіатричних лікарнях тощо. Видатні представники українського диси-дентського руху: М. Горинь, В. Марченко, В. Стус, Л. Лук'яненко, В. Чорновіл, М. Руденко, І. Світлич-ний, С. Хмара та ін.
