Через ослаблення Чехословаччини в 1938 році Прага була вимушена погодитися на надання автономії Закарпатській Україні. Спочатку уряд автономії очолював Бродій, проте згодом керівництво взяв на себе Августин Волошин, який вів політику будування автономії Карпатської України з федеративними зв’язками з чехами і словаками. Проте події на міжнародній арені не давали розвиватися процесу держбудівництва розвиватися нормально. Німеччина, щоб залучитися підтримкою Угорщини, віддала у її склад українські землі з населенням у 180 тис.
Уряд Волошина переїхав до Хустова. Йому вдалося провести реформаційну політику українізації адміністративного апарату і освіти. Почало формуватися військо – «Карпатська Січ», яке включало 5 тис. солдат.
Загальний дух піднесення зацарював по всій території України, дуже часто молоді галичани тікали до «Карпатської Січі». Неоднозначно відреагували на Карпатську Україну оунівці, адже вона стала новим яблуком розбрату у відносинах між ОУН-М і ОУН-Б. Останні підтримували Карпатську Україну, в той час як мельниківці, знаючи реальні плани Гітлера, закликали до стриманих дій.
15 березня 1939 р. Сойм карпатської України проголосив незалежність країни і визначив наступні положення: - Карпатська Україна є незалежною;
- державна мова – українська;
- прапор – жовто-блакитний;
- є республікою на чолі з президентом, якого обрав сойм.
Проте вже 15 березня на територію Закарпаття вторгнулися угорські війська. Загони «Карпатської Січі» намагалися відстояти рідну землю, проте 40-тисячне військо Угорщини було нездоланним. Внаслідок цього Августин Волошин і його уряд змушені були емігрувати.
Хоча урядові країни і не вдалося утримати владу і контролювати новоутворену державу, проте факт існування такої держави збудив знову національну свідомість українського народу, довів невмирущість національної ідеї України.
