Внутрішня та зовнішня політика П. Скоропадського
Політико-адміністративний устрій:
— зміна державного устрою: УНР на чолі з колектив-ним органом управління УЦР перетворювалася на Українську державу монархічного типу на чолі з гетьманом;
— структура влади: гетьман —» Рада міністрів —» гу-бернські й повітові старости —»волосні старшини, у великих містах — градоначальники (всі посадові особи призначалися, а не обиралися);
— формування Ради міністрів (голови: Г. Василен-ко — квітень-травень 1918 р.; Ф. Лизогуб — тра-вень-листопад 1918 р., С. Гербель — листопад-груДень 1918 p.).
Економічний розвиток:
— відновлення права приватної власності, в тому числі й на землю;
— повернення націоналізованих підприємств, землі й майна попереднім власникам (у перспективі — обмеження розмірів земельних ділянок 25 гекта-рами й наділення землею малоземельних хлібо-робів);
— обмеження свобод для робітників: скасуван-ня 8-годинного робочого дня, заборона страйків
тощо;
— удосконалення грошової системи (запроваджен-ая гривні, відкриття українських банків);
— розвиток зовнішнього ринку за рахунок збуту то-варів до Німеччини та Австро-Угорщини. Національно-культурний розвиток:
— визнання української мови державною;
— українізація освіти: відкрито український універ-:итету Кам'янці-Подільському, засновано україн-ські кафедри в університетах Харкова, Києва, Одеси, відкрито понад 150 українських гімназій та велику мережу шкіл;
— створення Української академії наук на чолі Ї В. Вернадським (27 листопада 1918 p.);
— заснування національного архіву, державної бібліотеки, українського історичного музею, національної галереї мистецтв, українського театру драми та опери, державної капели та сим-фонічного оркестру;
— утворення Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським. Військова справа:
— початок створення регулярної української армії (організовано кілька дивізій загальною кількістю 65 тис. вояків);
— спроба відновлення українського козацтва. Зовнішні відносини:
— установлення дипломатичних відносин із 12-ма країнами (пріоритет надавався відносинам із Німеччиною, окупаційна адміністрація якої ак-тивно втручалася у внутрішні справи України);
— підписання перемир'я з радянською Росією (12 червня 1918 p.);
— дипломатична боротьба за повернення українських територій, які залишилися за межами України;
— грамота П. Скоропадського, яка проголошувала відмову від самостійної Української держави; курс на утворення Всеросійської федерації народів, •кінцевою метою якої буде відновлення Великої Росії» (14 листопада 1918 p.).
Причини падіння гетьманату П. Скоропадського
— Поразка Німеччини в Першій світовій війні, що позбавило гетьманську державу опори та гаранта стабільності.
— Залежність Української держави від австро-німецьких збройних формувань.
— Відсутність дієздатної регулярної української армії.
— Відновлення старих порядків, що призвело до на-ростання соціальної напруги.
— Вузька соціальна база (буржуазія, поміщики, за-можні селяни).
— Виникнення опозиції гетьманській владі (україн-ські соціалістичні партії, українські більшовики, які у червні 1918 р. утворили власну партію — КП(б)У, робітники, середнє та незаможне селян-ство).
