Перші згадки про ранньослов'янські племена з'являються у творах римських вчених І—II ст. н.е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов'яни відомі як венеди.«слов'яни» вперше вживають візантійські історики.На зламі двох ер завершився розподіл слов'ян на східних і західних. Східні слов'яни, на території сучасної України, починаючи з IV ст. н.е., об'єдналися в державну формацію антів. Держава антів простяглася від Дністра до Азовського моря і Дону на північ до Чорного моря, об'єднувала слов'янські племена, а також готів, греків, іранців.
Для антського суспільства початку н.е. була характерною територіальна община, що ґрунтувалася на общинному господарстві. Основу економіки становило орне хліборобство. Для обробки землі застосовували соху та залізний плуг. Поява знарядь праці сприяла виробленню надлишку продукції, соціальному розшаруванню антського населення і зародженню державної структури. розвиток економіки зумовив розклад общинного господарства. Орні землі передавалися наділами в індивідуальне користування окремих патріархальних сімей. Поступово відбувалася диференціація суспільства. Численні грошові і речові скарби, які знаходять під час розкопок на землях антів, підтверджують нагромадження значних індивідуальних багатств. Соціальне розшарування вимагало і нових форм політичної організації суспільства. В антів сформувалося політичне об'єднання, притаманне ладу військової демократії. На чолі антської держави стояли зверхники - царі, на-приклад, Бож, Ардагаст, Доброгаст, Межимир. Однак влада антських царів не була абсолютною. Давньогрецькі історики підкреслювали демократизм антів, які, за їхнім твердженням, «живуть у народоправстві». Царську владу обмежували народні збори — віче. Ці демократичні традиції були перенесені в Київську Русь.
Найдавніша звістка, яку про сих антів переказують нам візантійські письменники, належить до кінця IV ст. Отже, слов'янство як самостійна етнічна спільнота ви-йшло на історичну сцену на початку нової ери. (II—VI ст.). Частиною цього процесу стало переміщення готів з Прибалтики у Причорномор'я. Наприкінці IV ст., як нам відомо зі свідчень Йордана, анти зазнали жорстокої поразки від готів, яких очолював король Вінтарій. Очевидно, це сталося в передісторичному Києві, де до цього часу збереглася Бусова гора. Однак ця перемога готів виявилася короткочасною. Вінтарій був переможцем «хіба що протягом одного року» (Йордан). У 375 р. готів перемог-ли гуни, частково їх підкоривши, частково витіснивши з Причорномор'я. Гуни створили між Доном і Карпатами могутню державу, на чолі з Аттілою. Про силу цього утворення свідчать вдалі походи гунів у Галлію та на Східну Римську імперію. Але після кількох поразок від римлян та їхніх союзників, смерті у 475 р. Аттіли гунська держава поступово розпадається.
Ці історичні колізії суттєво вплинули на долю слов'ян-ства. Як стверджує М. Брайчевський, антська держава завдяки ліквідації Готського королівства в V—VI ст. переживала піднесення. Вона навіть організовувала регулярні походи на Візантійську імперію, в межі її балканських володінь.
У другій половині VI ст. політична ситуація значно ускладнилася у зв'язку з приходом у Східну Європу аварів, які заснували у Карпатській улоговині примітивну державу — аварський каганат, підкоривши переважно слов'янське місцеве населення. Почалися тяжкі анто-аварські війни, які призвели до занепаду Антської держави.
Невдовзі на зміну антам прийшов полянсько-руський політичний союз з центром у Середньому Подніпров'ї, якому судилося стати колискою нового етапу розвитку населен-ня України.
Отже, перебіг подій свідчить про автохтонність і споконвічність українського народу на його історичній землі. На всіх етапах формування протоукраїнців колискою цього складного неоднозначного процесу було Подніпров'я, пов'язане невидимими нитками з цивілізацією Середземномор'я, Саме на цих землях в середині І тис. н.е. почалося формування державності Київської Русі.
