Основні положення політики коренізації:
- підготовка, виховання та висування кадрів корінної національності;
- врахування національних чинників при формуванні партійного і державного апарату;
-організація мережі навчальних закладів усіх ступенів, закладів культури, газет і і журналів;
- глибоке вивчення національної історії, відродження і розвиток національних традицій
У практичному здійсненні політики коренізації в Україні виділяються два аспекти:
українізація і створення політичних та економічних умов розвитку національних меншин. Політика коренізації зумовлена зовнішніми і внутрішніми причинами:
1) стимулювала національне відродження, мала на меті створити у світового співтовариства враження гармонійного і вільного розвитку радянських республік.
2) у задумі була засобом пошуку спільної мови з селянством, залучити на свій бік національну інтелігенцію шляхом поширення принципових ідей непу на сферу національних відносин;
3)давала змогу в перспективі зняти наростаюче протиріччя між народними масами і партійним, радянським, господарським апаратом;
4)спроба більшовицького керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження на окраїнах, щоб його енергію й могутній потенціал спрямувати у русло центральної влади;
5)мала зміцнити РСРС наданням прав «культурно-національної автономії», бодай частково, компенсувати республікам втрату політичного суверенітету.
Напрями:
1. Створення необхідних умов для культурного і духовного розвитку українського населення в місцях його компактного проживання за межами республіки.
2.Етнонаціональна політика була спрямована і на всемірне забезпечення розвитку культури національних меншостей, що проживали в республіці.
3. Активно проводилася лінія на найповніше представництво різних національностей в органах Радянської влади.
4.В районах, де національні меншості проживали компактно, було виділено національні адміністративно-територіальні одиниці, в яких діяли районні, селищні і сільські Ради.
5. Робота по підготовці національних кадрів.
6. Подолання економічної і культурної відсталості, заміна соціальної структури ряду національних груп.
7. Підвищення культурного рівня національних меншостей. 1921 р. створено Раду національних меншостей.
8. створення національних шкіл. Для національних меншин в Україні була створена широка мережа вищих і середніх навчальних закладів.
З 30-х років, політика українізації була зведена нанівець. Саме сфера міжнаціональних відносин стала одним з перших полігонів, на якому обкатувався сталінський механізм репресій. Це торкнулося національно-культурної сфери. Репресії проти національної інтелігенції тривали протягом усіх 30-40-х років. Наприкінці 30-х років навчальні заклади українську або російську мови. Закрито театри, музеї, бібліотеки, видавництва національних меншин, Інститути єврейської та польської культури. Остаточно політика коренізації в Україні була згорнута у 1938 році.
