Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:
1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:
o монологічне (говорить один учасник спілкування);
o діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);
o полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).
2. За кількістю учасників виокремлюють:
o індивідуальне (спілкуються двоє);
o колективне спілкування.
3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:
o безпосереднє спілкування ("обличчя до обличчя");
o опосередковане (телефон, радіо, телебачення).
4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:
o побутове (обговорення щоденних проблем);
o наукове (обговорення наукових проблем);
o фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);
o естетичне (передавання естетичної інформації).
Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.
Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця). Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікативними кроками). Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності. Найхарактерніші ознаки діалогу:
o безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;
o швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;
o ситуативна залежність реплік;
o можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);
o використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;
o зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;
o важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.
Монолог - форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.
Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи: безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного); посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).
Окреме місце займає внутрішній монолог - мовлення "про себе", міркування, роздуми.
Найважливіші ознаки монологу:
o однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну реакцію слухача;
o підготовленість і плановість (лекція, доповідь тощо);
o певна тривалість у часі;
o індивідуальна композиційна побудова значних за розміром уривків;
o розгорнутіші й складніші синтаксичні побудови;
o композиційна завершеність і загальна структурна цілісність висловлювання.
Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:
o залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;
o високий рівень непідготовленості;
o істотне значення правил ведення полілогу;
o більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників. У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.
