Промовець повинен дотримуватися ряду вимог, зокрема пов’язаних із його поведінкою:
- природність, позбавлена штучності;
- доброзичливість, повага, теплота у ставленні до слухачів;
- зосередженість, серйозність оратора;
- глибока внутрішня переконаність;
- відповідна інтонація, міміка, жести.
Вимоги до усного професійного мовлення
Усне професійне мовлення - і міжперсональне, і публічне - повинно відповідати певним вимогам, найголовнішими серед яких є такі: чіткість, недвозначність формулювання думки;
- логічність, смислова точність, звідси - небагатослівність мовлення;
- відповідність між змістом мовлення, ситуацією мовлення і використаними мовними засобами
- укладання природних, узвичаєних словосполучень; вдалий порядок слів у реченнях;
- різноманітність мовних засобів, багатство лексики в активному словнику людини (за підрахунками науковців, у повсякденному спілкуванні люди послуговуються 2-3-ма тисячами найуживаніших слів; активний словник освіченої людини (слова, які людина використовує, а не просто знає) - це 10-12 тисяч слів; для порівняння: найбільший “Словник української мови” в 11-ти томах містить понад 136 тисяч слів);
- самобутність, нешаблонність в оцінках, порівняннях, у побудові висловлювань;
- переконливість мовлення;
- милозвучність мовлення;
- виразність дикції; відповідність між темпом мовлення, силою голосу, з одного боку, і ситуацією мовлення з другого.
Ефективний публічний виступ:
- суть (зміст);
- стиль (форма повідомлення);
- матеріали, наочність.
Тема:
- зрозуміла;
- чітка;
- стисла;
- відображає зміст промови;
- зацікавлює слухачів.
Найголовніший прояв майстерності публічного виступу – це контакт з аудиторією. Контакт – це спільність психологічного стану оратора й аудиторії. Це взаєморозуміння між ними.
Інтелектуальне співпереживання – це спільна розумова діяльність. Оратор і його аудиторія вирішують разом ті самі проблеми, обговорюють одні питання. Оратор викладає тему, аудиторія стежить за ходом його думки.
Емоційне переживання – оратор і аудиторія повинні відчувати ті самі почуття. Зацікавленість і переконаність оратора передаються аудиторії і викликають у неї відповідну реакцію.
У чому виявляється контакт?
– Тиша в залі, але не "ввічлива", порожня тиша, коли кожний зайнятий своїми справами і думками, а уважна, "робоча" тиша, коли слухають, затаївши подих, боячись пропустити хоч одне слово.
– Позитивна реакція на слова оратора: якщо звучить жарт, то зал сміється, якщо серйозне обговорення – відразу запановує тиша.
– Зовнішнє вираження уваги – зосереджені погляди, поза, вигуки схвалення, оплески і т.д.
– Упевнена, природна поведінка оратора. Він часто звертається до слухачів. Тримає весь зал у полі зору. Навпаки, якщо говорить плутано, невиразно, не бачить слухачів, ні про який контакт мови бути не може.
Необхідні умови виникнення контакту:
– Щира, дійсна повага до слухачів, визнання в них партнерів, товаришів по спілкуванню.
– Цікавий зміст бесіди, актуальність обговорюваної теми, новизна у висвітленні питання.
– Особистість оратора. Він повинний бути людиною ерудованою, принциповою, у нього справа не повинна розходитися зі словом. Людина з такими моральними установками викликає повагу в аудиторії.
– Необхідно враховувати особливості аудиторії: однорідність, почуття спільності.
– “Почуття аудиторії", інакше це називається терміном комунікативність. Комунікативність – найважливіша якість промови. Комунікативность мови (чи “почуття аудиторії” в оратора) виявляється в тім, що в слухачів виникає відчуття живого спілкування з мовцем, коли слухачі спостерігають, як з ними розмовляють, як промова створюється, а не зачитується, будучи заздалегідь написаною. Досвідчені оратори повинні виступати з опорою на текст. Написаний текст потрібно добре осмислити: проаналізувати, виділити основні положення, назви, значеннєві частини, пронумерувати питання, продумати зв'язку між ними, прочитати кілька разів. Таким текстом легко користатися під час виступу. Цей ефект спілкування зі слухачами досягається ще і таким способом: досвідчений оратор імітує розмовну мову, для цього він використовує короткі фрази, тому що складні синтаксичні конструкції є приналежністю книжкової, письмової мови; уникає газетних формулювань, штампів, книжкових слів і виражень. Книжкові слова псують усне мовлення, тому що зв'язані з деякою урочистістю, точніше, з офіційністю обстановки, тобто віддаляють лектора від аудиторії, крім настільки необхідного з нею контакт.
– Необхідно налагодити зоровий контакт з аудиторією. Не можна говорити в простір. Бесіда з реальними людьми в аудиторії робить мову більш виразної, а, отже, цікавої і легко сприйманої. Вміння правильно спрямувати погляд – важливе вміння оратора. Не слід дивитися убік, у підлогу, собі під ноги, на стелю, у простір, на один із присутніх у перших рядах. Мовець у подібних ситуаціях не може стежити за реакцією слухаючих на свою промову, немає зв'язку зі слухачами, увага слухачів розсіюється, оратор не викликає інтересу. Рекомендується дивитися на слухачів, переводячи погляд з одного на інший (але щоб очі "не бігали"), щоб відчути контакт зі слухачами.
– Впевнена поведінка оратора. Твердість і рішучість у голосі, внутрішнє достоїнство – це усіх змушує прислухатися до нього, впливає на аудиторію психологічно. Ні в кого не повинно бути ні тіні сумніву, що оратор – звичайна людина, що він може боятися, переживати, хвилюватися.
– Зовнішній вигляд оратора (адже слухач – це ще і глядач, він оцінює усе до дріб'язків –костюм, зачіску, жести, міміку, позу). Погляд не повинний бути порожній, відвернений, відсутній, поза – картинною, костюм і зачіска –неохайними.
Таким чином, установлення контакту – необхідна умова для передачі інформації.
Оратору доводиться постійно підтримувати увага аудиторії. Адже відомо, що увага ніби пульсує: близько 5 хвилин вона зосереджено, потім на кілька хвилин вона відвернена, тому промова повинна поділятися на частині, між якими (через 5 хвилин) необхідна активізація уваги. Відомі деякі прийоми активізації уваги аудиторії.
Створення проблемних ситуацій, гіпотез, які варто вирішити разом зі слухачами (зовнішні прийоми: давайте перевіримо, розглянемо і т.д.), створення парадоксальної ситуації. Гумористичні зауваження, жарт, каламбур.
Питання до аудиторії, риторичне питання, питально-відповідний хід.
