Основні засоби милозвучності української мови
Звуки в мовленнєвому потоці організовуються так, щоб їх легко було вимовляти, щоб вони були розбірливі для слухача і щоб гармоніювали між собою. Усе це надає мовленню мелодійності, приємного звучання, тобто милозвучності. Цій вимозі підпорядковані всі українські слова, і далеко не завжди їй відповідають слова іншомовного походження. У цьому легко переконатися, вимовляючи поряд питомі українські й запозичені слова: спонукання й інстинкт (з латинської), крапка і пункт (з німецької), повітря і аероіонізатор (з грецької), загін і ар’єргард (з французької).
Можна виділити три основні засоби милозвучності, які використовує українська мова.
1. Важливу роль у тому, що українська мова звучить мелодійно, відіграють вільний рухомий основний наголос і побічні наголоси в слові. Вони ритмізують усне мовлення, надають йому співучості. Фраза, як правило, будується так, щоб не стикалися між собою наголошені склади. Якщо ж такий збіг неминуче стається, то або один із наголосів зникає, або між наголошеними складами робиться пауза.
2. Легкості у вимові українській мові надає уникання збігу однотипних за місцем і способом творення приголосних в одному слові або на стику слів. Наприклад, відомі рядки з Шевченкового вірша «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть...» милозвучні насамперед тому, що приголосні звуки, які йдуть у них один за одним, творяться в різних місцях і по-різному.
Будуючи речення, треба стежити, щоб на межі слів не виникали немилозвучні збіги звуків: ці цінні пропозиції — ці корисні пропозиції, велика кабіна — простора кабіна, водій дійсно спізнився — водій справді спізнився.
Не слід допускати римування слів у прозі: питання про святкування — питання про відзначення; князь Ярослав збудув ав — Ярослав Мудрий збудував; любов люд ини до батьківщ ини — любов людини до рідної землі.
3. Важливим засобом милозвучності є також уникання збігів голосних (насамперед) та збігів приголосних. Цим досягається плавність у вимові слів, словосполучень і речень.
4. Крім, так би мовити, природних, є й художні засоби милозвучності мови. Сюди належать, зокрема, асонанси, алітерації, анафори, епіфори.
Асонанс — повторення підряд чи близько однакових голосних звуків: Як і вогн і в ви сочи ні! Св і й зі р туд и звед и . Вон и зрі дні тобі й мен і … (М.Вороний).
Алітерація — повторення підряд чи близько однакових приголосних звуків: На р ічці скрегоче крига, сі р ий весняний присмерк ввесь у тр ивозі (М.Коцюбинський
Епіфора — повторення в кінці речень або його частин однакових сполучень звуків, слів або поєднань слів: Виють собаки, віщують недолю , і небачені птиці літають уночі над селом і віщують недолю . І реве худоба вночі і віщує недолю (О.Довженко).
Іноді ці художні засоби мовної виразності можуть використовуватися в сукупності, не розмежовано
