Мовна норма. Типи мовних норм
Українська літературна мова як вища форма національної мови характеризується наявністю усталених норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість — одна з головних ознак української літературної мови.
Норми літературної мови — це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі. Вони найуживаніші з тих , що існують, і закріплені в практиці зразкового викорис-тання.Мовні норми характеризуються:
— системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);
— історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);
— соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами суспільства);
— стабільністю (не можуть часто змінюватися). Тобто головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступ-ність і доцільністьІз поняттям “мовна норма” пов’язане поняття “культура мови”.Культура мови — це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки,загальної культури людини.Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення.У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:
1. Орфоепічні (норми правиль-ної вимови);
2. Акцентуаційні (норми правильного наголо-шування);
3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел,ступенів порівняння і под.);
4. Лексичні (норми правильного слововживання);
5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і сло-восполучень, уживання прийменників);
6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації);
7. Графічні (норми передавання звуків і звукоспо-лучень на письмі);
8. Орфографічні (норми написання слів);
9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).
Останні три типи мовних норм називаються правописними.
