Формування духовної культури особистості через спілкування.
Людина — продукт соціалізації і насамперед людина стає людиною завдяки спілкуванню. Людство знає чимало прикладів, коли дитина, потрапляючи в ранньому віці в середовище тварин, виживала, але не ставала людиною в повному розумінні цього слова. Причина — відсутність можливості наслідувати і, особливо, спілкуватися з людьми. Отже, спілкування має величезне значення як для становлення людини, так і для її подальшого життя в суспільстві.
Головна особливість спілкування — взаємодія. Процес спілкування охоплює соціальну взаємодію членів суспільства — їх спільну діяльність, інтеракцію і власне комунікацію. Упорядкованість досягається за допомогою правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і засобів. Спілкуючись, люди повинні рахуватися із соціальними нормами, звичаями, традиціями, що існують у даному суспільстві, колективі.
Від того, як люди розмовляють між собою, залежить настрій, стан нервової системи, благополуччя і спокій у сім'ях, колективах. Нарешті, від манери спілкування багато в чому залежить успіх у роботі.
Володіючи нормами культури спілкування, людина зможе уникнути багатьох проблем, конфліктів, швидше досягне життєвих цілей.
Культура спілкування є складовою частиною культури людини. Для неї характерною є нормативність, яка визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній ситуації.
Нині важливо закласти основи культури спілкування в нашому суспільстві відповідно до часу, в якому живемо, до нашої історії, до духовно-творчого потенціалу українського народу.
На наш погляд, цій проблемі приділяється невиправдано мало уваги як в освітньо-виховних закладах, так і в державі в цілому. Засоби масової інформації, маючи величезні можливості формувати смак до справжньої високої культури взаємостосунків між людьми, нехтують цією можливістю.
Кіноекрани і екрани телевізорів заполонили третьосортні бойовики, і на глядача ллються брутальні слова, огидні вирази. Це не може не турбувати суспільство. Адже якщо людина — продукт соціалізації, то величезний сенс для становлення особистості в тому, який саме досвід (традиції, звичаї, норми) передає суспільство своїм поколінням.
Традиції, звичаї українського народу високі і духовно багаті. Однак якщо не давати належної оцінки розгулу антикультури, то вона починає сприйматися як норма. Саме так сприймається низька культура спілкування між людьми в громадських місцях, у сім'ях. Грубість, відсутність поваги і уваги до людини порушує принцип людяності як найбільш бажаної норми взаємостосунків між людьми, викликає загальний негативізм і руйнує духовну сферу людських взаємовідносин.
Якщо ми прагнемо збудувати цивілізовану державу, то мусимо прагнути до цивілізації, а першим виявом цього є культура спілкування.
Сім'я, навчально-виховні і культурно-освітні заклади повинні, формуючи особистість, розвивати в ній такі морально-психологічні якості:
— людяність;
— уважність;
— чуйність;
— уміння бачити моральний бік своїх і чужих дій і вчинків;
— витримка;
— володіння собою;
— здатність стримувати негативні емоції;
— уміння слухати іншу людину;
— здатність передбачати можливі наслідки своїх слів, дій, вчинків.
У громадянському вихованні особливого значення в сучасних умовах набуває формування духовності та духовної культури школярів. У проекті концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності зазначається, що громадянськість є багато аспектним поняттям. Це фундаментальна духовно – моральна якість, світоглядна і психологічна характеристика людини, що має культурологічні засади.
Школа дзеркально відбиває проблеми і негаразди суспільства. Кінцевою метою всіх перетворень є духовний розвиток особистості. Великі надії покладає держава на вчителя. Як на творчого, знаючого, талановитого професіонала, який би зміг реалізувати завдання гуманної педагогіки, впливати на процес зростання духовності підростаючої особистості.
Стикаючись поза школою з безмежним спектром соціальних груп, явищ і відносин, учні набувають новий досвід. Практика та інформація такого роду об‘єктивно повинні привертати пильну увагу вихователів у силу своєї сумлінності, соціальної спонтанності, інтелектуальної і моральної непідготовленості дітей до їх критичного переосмислення.
Критерієм успіху стають не абстрактні колективні інтереси, а якість життя конкретної особистості. Життєва практика доводить , що відсутність можливості розвитку особистості школярів, зокрема духовного, неминуче призводить до деградації, до повернення на нижчі, егоїстичні рівні свідомості. Це затримує й ускладнює процес формування людини майбутнього.
