ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ
У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три функції:
• інформаційно-комунікативну;
• регулятивно-комунікативну;
• афективно-комунікативну.
Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передавання та приймання інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень — передавання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження — неузгодження, порівняння поглядів тощо). Регуляційно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.
Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, у тому числі й соціального.
Існують інші класифікації функції спілкування. Зокрема, залежно від мети спілкування, Л.А. Карпенко визначає такі функції спілкування та їх мету:
♦ контактна — встановлення контакту як стану готовності до передачі та прийняття інформації і підтримання
взаємозв'язку у формі постійної взаємоорієнтованості;
♦ інформаційна — обмін інформацією, думками, рішеннями;
♦ спонукальна — стимулювання партнера по спілкуванню;
♦ координаційна — взаємна орієнтація і погодження дій при організації взаємодіяльності;
♦ розуміння — не лише адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, але й розуміння партнерами один одного (намірів, емоційних станів тощо);
♦ амотивна — збудження у партнера необхідних емоційних станів ("обмін емоціями") чи зміна своїх під впливом партнера;
♦ встановлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових зв'язків соціуму, в якому необхідно діяти індивіду;
♦ вплив — зміна стану, поведінки, особистісно-образних формувань (намірів, установок, рішень, потреб, дії тощо).
Різновидом рольового спілкування є управлінське спілкування, тобто спілкування між співрозмовниками, які займають різні позиції в соціальній чи управлінській ієрархії.
А. А. Урбанович визначає такі основні функції управлінського спілкування:
■ видача розпорядчої інформації (розпорядження, накази, рекомендації, поради тощо);
■ отримання зворотної (контрольної) інформації про хід і результати реалізації розпорядчої інформації;
■ видача оціночної інформації про результати реалізації завдання.
Перша функція в управлінському спілкуванні присутня завжди, вона є провідною. Друга і третя можуть бути відсутні в тому чи іншому конкретному акті управлінського спілкування.
