Стилістична система — сукупність функціональних та експресивних стилів у їх взаємозв’язках. Характер стилістичної системи (кількість функціональних стилів, жанрово-стильових різновидів мови) залежить від зовнішньо- та внутрішньомовних чинників. Перші пов’язані з історичними умовами функціонування літературної мови, соціально-психологічними основами витворення мовних типів спілкування. Внутрішньомовні чинники також зумовлюють певні ознаки С. с., напр., вільний порядок слів в укр. мові впливає на різноманітність динам.-інтонац. синтакс. структур; флективний характер мови передбачає використання варіантних форм вираження семант.-синтакс. зв’язків тощо. У С. с. укр. мови виділяються осн. функц. стилі, що витворилися у зв’язку з найважливішими сусп. функціями мови, а також ті стилі, що перебувають на периферії С. с. (напр., епістолярний, ораторський). В історії укр. літ. мови засвідчується змінність С. с., напр., у давній літ. мові сучас.публіцистичному стилеві відповідав полемічний; ін. характер мали науковий стиль та офіційно-діловий стиль. У сучас. літ. мові, що побутує в Україні, тривалий час не був реалізований відомий з попередньої істор. доби конфесійний стиль. Через недерж. становище укр. літ. мови штучно стримувався розвиток усіх нехудож. стилів, а художній стиль однобічно впливав на С. с. мови. Незначну диференціацію щодо жанрів і мовних форм має через зазначені причини розм. стиль. У С. с. складаються відповідні парадигми фонет., лекс., грамат., фразеол. мовних одиниць, які несуть на собі дод. навантаження, зумовлене емоц.-вольовими та лог. прийомами увиразнення мови. Елементи С. с. розрізняються за характером книжності та розмовності — категоріями, що пов’язані не так із писем. чи усними джерелами, як з оцінкою вживаності відповідних мовних засобів у сучас. функц. стилях, з набутими дод. характеристиками цих засобів. Поняття С. с. застосовується також щодо мови окр. худож. творів, авторських стилів і передбачає виявлення у них зв’язку й принципів взаємодії між одиницями всіх мовних рівнів. З погляду С. с. більше уваги приділено лексиці, фразеології, менше виявлено дод. значень у семантиці грамат. одиниць. Щодо опису функц. стилів як компонентів С. с., то найчастіше дослідники звертаються до мовно-худож. практики, оскільки в ній віддзеркалюються міжстильові зв’язки і найвиразніше проступає феномен оцінки.
