Принципи українського правопису.

Принцип — це те, що лежить в основі правопису (від латинського principium — основа). Відповідно до цього визначають такі принципи:

–       фонетичний;

–       історичний (традиційний);

–       морфологічний;

–       смисловий (диференційний).

Фонетичний — написання слова точно відображає його літературну вимову.

УВАГА! Вимова  =  написання

Морфологічний — написання слова розходиться з його звучанням. Значущі частини (морфеми) у споріднених словах або граматичних формах того самого слова вимовляються по-різному, але пишуться однаково.

Традиційний (історичний) — написання слова не можна пояснити ні вимовою, ні аналізом морфем. Слова пишуться так, як прийнято за усталеною традицією:

яблуко (біл. ябльїк, рос. яблоко)

щока (біл. шчака, рос. щека);

Приклади: левада, лимон, кишеня; фізика, факт, формула, фея (запозичені); хвилина, хвіртка, хвороба, хвастун (українські); журі, тонна, бароко, Гюго, Голландія; митець (хоч мистецтво), натхнення (хоч надихати).

Смисловий (диференційний) — написання однозвучних слів залежить від їхнього значення. Наприклад:

–       написання великої чи малої літери:

-         Любов (ім’я ) — любов (почуття);

-         Орел (місто) — орел (птах);

–       написання слів разом чи окремо:

-         з гори (з пагорба) — згори (зверху);

-         на пам’ять подарувати (прийменник + іменник) — напам’ять вивчити (прислівник );

-         про те ( прийменник + займенник ) — проте (сполучник).

У жодній мові правопис не базується виключно на якомусь одному принципі. Так, в основу української орфографії покладено фонетичний і морфологічний принципи, за якими пишеться більшість слів і словосполучень. Традиційною можна вважати англійську орфографію, яка відображає вимову ХV-ХVІ ст. Визначальним для російської мови є морфологічний, а для білоруської — фонетичний принцип.