Усі слов’янські мови генетично споріднені, бо мають спільне джерело — праслов’янську (спільнослов’янську) мову і виникли на основі її діалектних відгалужень. Основний словниковий фонд кожної слов’янської мови становлять спільнослов’янські слова, які виникли ще в період мовноетнічної єдності слов’ян і називають частини людського тіла (око, ніс, брова, голова, рука), до основного словникового фонду належать назви на позначення знарядь праці: плуг, борона, молот; явищ природи: вітер, вода, сонце), рослин та тварин: кінь, корова, вовк, лев, риба, орел, пшениця, дуб, овес; дій та процесів: жити, ходити, косити, спати; назв спорідненості: мати, син, брат, сестра; ознак предметів, явищ: білий, червоний; чисел: один, два, чотири, п’ять, десять; особові займенники (я, ми, ти, ви) та ін. Але найбільше спільного у східнослов’янських мовах: українській, російській та білоруській, що зумовлене тривалим спільним проживанням східних слов’ян в одній державі — Київській Русі. Маючи багато спільного із східнослов’янськими мовами, українська мова відрізняється від них цілим рядом фонетичних та морфологічних ознак.
З-поміж фонетичних відмінностей слід відзначити:
тверду вимову приголосних перед голосними | и ]: жити, риба, син, зима та |е| (колись пом’якшував попередні приголосні): середа, береза, серце, верба;
чергування |о|, |е| (у відкритих складах) з |і] (у закритих складах): ніч — ночі, віл — вола, хід — ходу, рік — року;
вживання голосного |і] на місці давнього звука [*] (ять): л-ьто — л/то;
тверду вимову губних (б, п, в, м, ф), шиплячих (ж, ч, ш, щ) та р (у кінці складу): кров, ніч, дівчата, секретар, повірте та ін.
З-поміж морфологічних відмінностей слід виділити такі:
інфінітиви на -ти: косити, летіти, ходити, сидіти.,
збереження давніх закінчень орудного відмінка -ою, -ею: межею, душею, жінкою, людиною;
закінчення -ові, -еві у давальному відмінку однини іменників чоловічого роду: волові, господареві, свекрові, котові;
форми майбутнього складеного часу на -му: писатиму,, малюватиму та інші.
Наявність в українській мові значної кількості фонетичних і морфологічних відмінностей від інших слов’янських мов свідчить про самостійний шлях її розвитку як окремої мови впродовж надзвичайно тривалого часу.
Сьогодні всі слов’янські мови — високорозвинені мови. Найбільше слов’ян розмовляють східнослов’янськими мовами, зокрема російською — понад 100 мільйонів, українською — понад 44 мільйони, білоруською — понад 10 мільйонів. Південнослов’янськими і західнослов’янськими мовами розмовляють близько 60 мільйонів осіб
Українська мова — мова великого народу, яка може стати однією із світових мов. За кількістю тих, хто розмовляє нею, вона посідає 15—20-е місцеусвіті. Українська мова — надзвичайно багата. її словниковий запас нараховує близько 500 тисяч лексем»5, вона є однією із наймелодійніших мов світу (друге місце після італійської).
