Мова - це найважливіший універсальний засіб спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів. Вона є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти. Українська мова - єдина національна мова українського народу, якою послуговуються не лише в Україні, а й за її межами: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. На ґрунті української національної мови формується і розвивається українська літературна мова.
Не слід ототожнювати поняття «національна мова» і «літературна мова». Національна мова охоплює літературну мову, територіальні діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовну лексику, а літературна мова є вищою формою національної мови. Національну мову творить народ, тоді як відшліфована її форма – літературна мова – використовується під пером митців слова.
Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.
Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова характеризується такими ознаками:
унормованістю;
уніфікованістю (стандартністю);
наддіалектністю;
поліфункціональністю;
стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).
Головною ознакою літературної мови є "унормованість, завдяки якій літературна мова однакова на всій території функціонування. Як одна з форм національної мови вона існує поряд з іншими її формами - діалектами (теріторіальними і соціальними), просторіччям, мовою фольклору.
Українська літературна мова належить до найпоширеніших високорозвинених мов світу. Видатні знавці української мови високо оцінили її. Українська мова в багатстві й гнучкості форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов'янства і не бідна | аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи.
