пользователей: 21281
предметов: 10473
вопросов: 178149
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» Пол.екон

Економіка, загальні економічні терміни та визначення

1, Предмет – вся си-ма економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства.

Обєкт – економічне життя су-тва. Об'єктом вивчення є суспільне виробництво економічних відносин та ведення економіки.

2. Фу-ї:  пізнавальна – її зміст полягає в тому, щоб глибоко і всебічно вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і надання послуг протягом усієї історії існування людського суспільства, виявляти закони й тенденції соціально-економічного прогресу.

практична - полягає в тому, щоб допомагати людям зрозуміти наше суспільство: описати, пояснити і спрогнозувати економічний прогрес, наприклад, необхідність переходу до соціально орієнтованої економіки.

методологічна – застосовується при розробці методів, засобів, наукового інструментарію, необхідних для дослідження всіх економічних наук (дисциплін), тобто політекономія виступає методологічною основою для останніх.

3. Методи:

заг-наукові:

  • 1 діалектичний – засоби  і принципи філософії.
  • 2 структруно-функціональний  - економ. явище як системне і цілісне
  • 3 емпіричний – узагальнення емпіричних фактів

спеціальні :

  • метод наукової абстракції
  • індукція і дедукція
  • принципи єдності логічного і історичного
  • графічні, табличні


4. Виникнення і розвиток політичної економії як науки.

5. Матеріальне виробництво — виробництво , безпосередньо пов'язане з виготовленням матеріальних цінностей або з наданням матеріальних послуг:перевезення вантажів, виконання будівельних, монтажних, земельних, ремонтних робіт. Метою матеріального виробництва є випуск продукції, що задовольняє потреби людини або системи.

  • які продукти виробляти і в якій кількості?
  • як виробляти продукти?
  • для кого виробляти продукти?
  • в яких соціально-економічних умовах здійснювати виробництво?

 


6. Виробничі можливості суспільства.

7. Продукт виробництва та його форми.

 

8, економічні потреби –це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, втіху і спонукають їх до діяльності для того шоб мати і володіти такими умовами.

·          за суб’єктами: - 1)індивід,колективні,суспільні. 2) домогосп,підпр.,держ.

·          за об’єктами: людини як біологічної істоти, матеріальні і духовні, 1шочергові і не1шо-чергові.
Піраміда Маслоу

·          У самовираженні (саморозвиток і самореалізація)

·          У повазі (самоповага, визнання, статус)

·          Соціальні потреби (потреба соціального контакту, любов, відчуття духовної близькості)

·          Потреби в безпеці та захисті (надійність доходів, робочого місця,забезпечення старості)

·          Фізіологічні (голод,спрага,житло)

9. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємопов’язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників.
За ступенем реалізації потреби

  • Дійсні (відповідають рівню розвитку вироб.  Відповідних благ і можуть бути задоволені)
  • Платоспроможні(можуть бути задоволені відповідно до доходів і рівня цін)
  • Перспективні (потреби в матер. Благах і послугах породжені сучасним рівнем розв. і вироб. яких лише освою.)

 закон зростання потреб - в міру розвитку сусп. вироб. у людини зростають поступово потреби. і прояв у 2х основних формах (зрост. особистих  і  виробничих)
поділяють потреби (традиційні,нові,ті що зароджуються)

10. Економічний інтерес -- це реальний, зумовлений економічними відносинами та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб.
Економічні суперечності — об'єктивні суперечності, властиві економічним явищам і процесам, форма зв'язків і відносин між протилежними сторонами (їх елементами, властивостями, тенденціями та ін.) всієї економічної системи та кожного явища або процесу зокрема.
функції

  • Суперечності передусім є джерелом саморуху економічної системи ,її рушійною силою. Одна із найпотужніших рушійних сил економічної системи — суперечність між потребами розвитку продуктивних сил і насамперед основної продуктивної сили — людини (її потребами, інтересами, цілями) та відносинами економічної власності.
  • Визначення сутності економічних явищ і процесів через категорію суперечності найглибше, воно охоплює ядро сутності, сутність другого, третього і вищих порядків. 
  • Суперечність є формою зв'язків і відносин між протилежними сторонами, їх якостями, властивостями, ознаками, тенденціями тощо.
  • Рух внутрішніх суперечностей через взаємодію протилежних сторін можливий лише тоді, коли такі суперечності існують одночасно, а кожна суперечність містить у собі власне заперечення, коли це сторони однієї сутності. 
  • Кожна економічна суперечність проходить у своєму розвитку такі етапи: тотожність, відмінність, суперечність, конфлікт і ступінь розв'язання суперечності, перехід у вищу форму свого руху. На кожному з них якісно змінюється характер взаємодії протилежних сторін. 
  • Протилежні сторони, властивості, ознаки, тенденції економічної суперечності взаємодіють у процесі руху. Рух суперечностей стимулює насамперед активність заперечувальних, більш революційних сторін, наприклад, розвитку продуктивних сил, платоспроможного попиту. 

11. економічна система – сукупність видів економічної діяльності людей у процесіі їх взаємодії, спрямив. на виро-во, розподіл, обмін  та спожив товарів і послуг, а також регул. такої діяльності  відповідно до мети суспільства.
Елементи – 1) продуктивність сили- сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фіз. і розумовими здібностями, науки, технології, інфо-ї, методів організації і іуправління для задовол потреб людини.
2) еоконмічні відносини- відносини між людьми зприводу виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. ( скл з техніко-економічних відносин, організаційно-економ., соц.-економ.
3)механізм господарювання є структурним елементом економ си-ми, що скл з сукупності форм і методів регул економ процесів та дій господарючих суб’єктів на основі викор економ законів ринку, держ економічних важелів, правових норм і т.д.

12.  Найбільш поширена класифікація всього розмаїття підходів на основі двох ознак: за формою власності на засоби виробництва, за способом управління господарською діяльністю.. Щ Відповідно до цих класифікаційних ознак виокремлюють традиційну, адміністративно-командну, ринкову та змішану економічні системи.

Традиційна (самодостатня) економіка ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що визначає поступальний соціально-економічний розвиток суспільства. Хоча традиційні економічні системи притаманні далекому минулому, деякі їх риси і нині властиві слабко розвиненим країнам.

Адміністративно-командна система господарювання (яку називають централізовано-плановою) характеризується тим, що в ній усі ресурси є власністю держави, яка здійснює централізоване управління економікою на всіх рівнях. Особливостями цієї системи є те, що ще до початку процесу виробництва визначається перелік і обсяги вироблюваних матеріальних і нематеріальних благ та як, ким і за допомогою яких ресурсів вони будуть вироблятись. Спостерігається надмірна централізація ресурсів, їх розподіл здійснюється не на основі попиту і пропозиції, а з єдиного центра шляхом прикріплення виробників до споживачів, завдяки залежності останніх від перших. Сфера товарно-грошових відносин обмежена, не повністю задовольняються суспільні потреби внаслідок наявності хронічного дефіциту товарів і послуг, слабко поєднуються економічні інтереси учасників виробництва, і як наслідок - їх незацікавленість в інтенсивній праці та низька ефективність виробництва. 

Ринкова економіка, за теорією А. Сміта, - це лад, заснований на приватній власності, за якого здійснюється вільна гра ринкових сил. Рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивідуума до досягнення власних економічних інтересів, яке збільшує не тільки його добробут, а й примножує багатство суспільства. Суперечність між індивідом і суспільством відсутня. ринкова економіка - це економічна система, господарська діяльність якої базується на рівноправності різних форм і масштабів власності та економічної ініціативи, свободі учасників підприємницької діяльності, вільному ціноутворенні та вільній конкуренції.

Змішана економічна основні риси:

·          високий рівень розвитку продуктивних сил з високорозвиненою ринковою інфраструктурою;

·          широке різноманіття форм власності та господарювання за рівноправного становища всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

·          оптимальне поєднання механізмів ринкового саморегулювання з широким використанням державних методів регулювання економіки за їх органічного переплетення та доповнення один одного;

·          орієнтація на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки через збільшення витрат на освіту, охорону здоров'я, поліпшення захисту членів суспільства від загальних ризиків.

13. Продуктивні сили — це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці. Вони виступають серцевиною економічної системи, становлять її матеріальну основу. На цьому етапі аналізу виробництва його можна визначати як цілеспрямоване функціонування продуктивних сил, яке забезпечує людина.Структуризацію продуктивних сил забезпечує суспільний поділ праці.
Поділ праці являє собою процес відособлення різних видів виробничої діяльності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності. Розрізняють кілька типів, або видів поділу праці. Загальний поділ праці — розчленування продуктивних сил на великі сфери та на такі найбільші його галузі, як промисловість, сільське господарство, транспорт тощо. Під частковим поділом праці розуміють поділ найбільших галузей людської діяльності на складові частини. Так, промисловість складається з великої кількості галузей, а саме: машинобудування, легка промисловість, харчова промисловість тощо. До часткового поділу праці відносять і таку структурну ланку продуктивних сил, як підприємство. Одиничний(індивідуальний) поділ праці складається всередині підприємств на основі професіоналізації виробництва. Виділяють також територіальний поділ праці, який являє собою поділ праці всередині країни між окремими регіонами. Поділ праці між різними країнами називається міжнародним.

14. Головна продуктивна та соціальна сила. Центральне місце в продуктивних силах належить людині з її здатністю працювати і створювати блага. Знання і виробничий досвід людей, їх працездатність, активність і працелюбність визначають можливості і могутність суспільного виробництва. Провідна роль людей у продуктивних силах, з одного боку, проявляється у тому, що лише жива праця здатна створювати блага. Без неї, як зазначив один із класиків політичної економії, об'єктивні фактори виробництва є мертвою грудою речей. З іншого боку, матеріально-речові фактори виробництва є породженням розуму, досвіду та праці людей. Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди виступає у виробництві безпосереднім продовженням природних сил людей, їх енергетичних здібностей. Про роль цього чинника свідчить такий факт. На основі аналізу національного багатства 192 країн світу експерти Світового банку визначили, що частка виробничих фондів у їх національному багатстві становить 16%, природних ресурсів - 20%, а людського капіталу - 64%.

15.  натуральне виробництво – історично 1ша форма існування суспільства у якій виробництво направлене на задоволення власних потреб виробника.. економіка будувалася, виходячи з внутрішньогосподарських потреб, для забезпечення життєдіяльності замкненої економічної ланки. Безперечно, це не виключає того, що певні продукти праці інколи обмінювалися на інші з якимись окре­мими суб'єктами чи общинами. Проте цей обмін був випадковим або таким, який не має серйозного впливу на виробничу сферу і спожи­вання. Отже, в умовах натуральної форми організації суб'єктами, які визначають, що виробляти, для кого виробляти і як організувати ви­робництво, є власники-працівники. ( риси – замкнутість, консервативність, слабо виражений поділ  праці)
товарне виробництво – форма організації за якої продукти вироб не для споживання їх виробниками а для обміну, продажу на ринку. організація економіки повністю за­лежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових і особистих чинників.  (риси – суспільний поділ праці, виникнення приватної власності на засоби виробництва, стихійний хар-р , наявність ринку.)

16. Просте товарне виробництво  це процес вироб. Для обміну відокремленими дрібними товаро-виробниками, які не викор. Найманої праці.
Розвинене це процес вироб. На малих,середніх, та великих підприєм. Для обміну з метою отримання прибутку та його викор. Для розширення вироб. І споживання.
 Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо.Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці — це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке — на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.

 17. Товар - це продукт праці, який задовольняє будь-яку потребу людини й призначений для обміну шляхом купівлі-продажу (властивості: споживча вартість, корисність, вартість,  мінова вартість). Споживча вартість - це здатність товару задовольняти якусь потребу людини. артість - це суспільна праця, що втілена, уречевлена в товарі. Мінова вартість — це специфічна властивість, характерна тільки для товарної форми продукту. Вона полягає в здатності товару в певних пропорціях обмінюватися на інший товар. Кожний окремий товар може обмінюватися на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей. Корисність — суб'єктивна міра задоволення, що його отримує індивід від споживання блага або набору благ. Іншими словами, корисність визначає, якою мірою індивід задовольнив свої потреби, споживши певні блага. 

18. товарні гроші – товарний  еквівалент, що викор як засіб обміну і може вступати  в обмін як звичайний товар.
гроші – це товари особливого ряду що викон. фу-ї загального еквівалента вартості  всіх інших товарів і здійснює  товарний обіг.
Теорії: 1) металістична (золото, срібло) 2) номіналістична (заперечує товарну природу грошей розгл. Їх виник. Суб’єктивно як результат угоди людей) 3) кількісна (гроші немають внутр. вартості і їх вар-ть залежить від кі-ті грошей в обігу і визнач попитом і пропозицією на них).
Види (кредитні, товарні, символічні(паперові і розмінна монета)). Як товарний еквівалент функ. (міри вартості, засоби товарного обігу, засоби нагромадження, платіжного засобу,засобу між нар. Розрахунків або світових грошей)
 

 19. Як товарний еквівалент функ. (міри вартості, засоби товарного обігу, засоби нагромадження, платіжного засобу,засобу між нар. Розрахунків або світових грошей)
Функ. Сучас. Символіч. Грошей (засіб обміну і платежу, розрахункова одиниця, засіб збереження вартості,міра відкладання платежів)
Грошовий агрегат – встановлене, відповідно до принципу ліквідності, специфічне групування грошових форм.
( M0 – готівка поза банком,  М1-М0 + кошти на розрахункових та поточних рахунках нац.. валюти, М2=М1 + строкові кошти в нац. валюті та валютні кошти, М3=М2 + кошти клієнтів за надані операції банків та цінні папери в борг банків (депозити)

20. Закон грошового обігу та інфляція.
Закон полягає в дотриманні в економіці необхідної маси грошей (фо-ла Фішера MV=PQ)
Інфляція – знецінення грошей, що проявляеться у зростанні цін.
Фактори ( монетарні- переповнення каналів грошового обігу грошима, внаслідок чого відбувається знецінення грошей та зниження їх купівельної спроможності , немонетарні- підвищення попиту на товари та послуги, збільшення витрат вироб. , сезонні фактори)
Типи: 1) залежно від переважаючого впливу факторів (попиту, пропозиції) 2) за ступенем прогнозування (очікувана, неочікувана) 3) за темпами зростання (помірна, повзуча, галопуюча, гіперінфляція) 4) за співвідн. темпів зростання цін на товари (збалансована, незбалансована).
Причини: 1) порушення пропозицій сусп. виробництва. 2) надмірна емісія паперових грошей 3) дефіцити держ. бюджету. 4) мілітаризація економіки 5) зростання внутр. і зовн державного боргу 6) недосконалість податкової систем 7)криза у фінансово-кредитній системі 8)монополізація виробництва

21. Причини виникнення та сутність капіталу.
Капітал – це авансовані підприємцями у вир-во товарів , засоби вир-ва, грошові ресурси і засоби на оплату найманої праці, які в процесі своеї продуктивної взаємодії забезпеч. зростання вартості та збагачення підприємців.
Гроші стають капіталом лише тоді коли йдуть в обіг ( Гроші- Товар- Гроші )
Продуктивник капітал – перетворення у капітал засобів виробництва
Умови функціонування капіталу
: 1) високрозвинене товарне виробництво, ринок і обіг 2) наявність мотивації у діяльності виробника: отримка прибутку 3) зосередження в частинах господарюючих субєктів значної кількості засобів виробництва і грошових ресурсів 4) позбавлені  засобів виробництва і життєвих благ людей, які змушені найматись на роботу.

22. Альтернативні теорії капіталу.
Карл Маркс: капітал – це само зростаюча вартість, що примножується у процесі виробництва.
Міллер, Беккер – теорія людського капіталу : під яким розуміли міру втілену в людину, здатної приносити дохід праці, що  вкл.. вроджені здібності, талант, освіту та набуту квалі-ю.
Фішер – капітал – це будь-який елемент багатства, який дає його власникові регулярний дохід протягом тривалого періоду.

23. Наймана праця. Номінальна і реальна заробітна плата.
Наймана праця – праця на основі письмових чи усних договору між власником підприємства чи його представником та працездатною особою про використання робочої сили за грошову винагороду. Виступає у (погодинна- застосов. За фактично відпрацьований час , а погодинно преміальна – передбачала ше додаткову оплату за викон. Норм , відрядна – передбачає залежність заробітку від кількості продукції і розраховується за встановленими розцінками)
Заробітня плата - винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. :1) номінальна – На її величину впливають різні фактори: рівень кваліфікації, різні умови й ефективність праці та кількість і якість праці. Підвищення середньомісячної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення добробуту населення. Але точнішим показником тут є реальна заробітна плата.
 2) реальна – кі-ть товарів і послуг , яку працівник може прибати за отриману номінальну зарплату за певного рівня цін після сплати податків.  Реальна зарплата залежить від ряду факторів:

  • рівня номінальної зарплати
  • цін на товари і послуги, які споживає населення
  • величини податків, які сплачуються різними верствами населення в бюджет

 

24. Сутність витрат виробництва. Бухгалтерські та економічні витрати.
Витрати –
це грошове вираж. використання виробничих ресурсів в рез-ті якого здійсн. виробництво і реалізація продукції.
Бухгалетрські – зовнішні (явні витрати) – ті грошові виплати які підприємство здійснює іншим економічним сбєктам, що постачають йому робочу силу, паливо, сировину.
Економічні – (Зовн+внутр.)
Внутрішні витрати (неявні) – витрати на власний і самостійно  використаний ресурс.
Нормальний прибуток – мінімальна плата необхідна для отримання підприєм. Таланту в межах данного підприєм.

25. Види виробничих витрат.
Витрати виробництва (TC) :1) Постійні (TFC) –витрати, величина яких не залежить від обсягу випуску продукції.(орендна плата, страхові внески, утримання управлінського персоналу, видатки на охорону) Постійні витрати здійснюють навіть тоді, коли продукцію взагалі не виготовляють.
2) Змінні (TVC) – це витрати, величина яких залежить від обсягу випуску продукції ( на сировину, матеріали, з/п робітників, пальне)  Сума постійних і змінних витрат становить валові витрати підприємства.
Граничні витрати (MC) – це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці продукції. Вони розраховуються як відношення приросту валових витрат (∆TC) до приросту продукції (∆Q):

MC = ∆TC / ∆Q.

Середні витрати (ATC) – це витрати на одиницю випуску продукції. Вони розраховуються як відношення валових витрат (TC) до кількості виробленої продукції (Q):

ATC = TC / Q.

Розрізняють також середні постійні (AFC) та середні змінні витрати (AVC), що мають аналогічний розрахунок:

 AFC = TFC / Q,

AVC = TVC / Q.
Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції можна визначити ступінь прибутковості виробництва.

 

26. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна.

  • Послідовники класичного вчення вважали ціну товару грошовою формою вираження його вартості , а вартість уречевленою в товарі суспільною працею.
  • Згідно з теорією витрат виробництва- витрати визначаються як сума витрат на засоби вироб. і  оплату праці і є основою цінності, а відповідно і основою ціни товару.
  • Згідно теорії 3 факторів ( праця створює зарплату , капітал – прибуток , земля – ренту)
  • Згідно теорії корисності вартість і ціна вироб. блага визначається не виробником, а споживачем на основі суб’єктивних вподобань.
  • Згідно неокласичної теорії вироб. вартість і ціна визначаються попитом і пропозицією

Функції ціни(облікова - ціна є засобом обліку вартості продукції. ,регулююча - внаслідок відхилення ціни від вартості, особливо коли ціни перебувають під впливом попиту і пропозиції, можливий перерозподіл вартості продукції між галузями, регіонами, підприємствами.,стимулююча - зумовлена особливостями ринкової економіки.)

 

27. Прибуток, його сутність і структура.
Прибуток –
форма додаткової вартості, яка є різницею між ціною продажу товару і витратами на його виробництво (собівартість).
1) Валовий – з його суми підприємство сплачує податки, % за взяті кредити, штрафи та інші платежі. à отримуємо чистий прибуток.
Бухгалтерський прибуток - різния між доходами від продажу товарів та послуг і державними витратами (явнимии). Економічний прибуток є різницею між доходами від продажу товару і економічними витратами (сумою явних і неявних витрат).

 

28. Ринкові відносини, їх суб‘єкти і об‘єкти.
Ринкові відносини
– це відносини і зв‘язки, які складаються між покупцями і продавцями в процесі купівлі-продажу товарів.

Субєкти: споживачі, виробники,постачальники,домогосподарства,підприємства
Домогосподарстава: 1) як власники коном. ресурсів проп. на ринку ресурсів фактори виробництва 2) отрим. доходи від проданих ресурсів 3)викор доходи для купівлі споживчих т/п для задоволення потреб.
Підприємства: 1) пред’являють попит на ресурси 2) пропонують т/п як для підприємницького й державного секторів так і для домогосподарств 3) інвестуютт отримані доходи.
Держава: 1) предяєвляе попит на економічні ресурси для здійснення економічної діяльності в держ секторі економіки
2) пред’являє попит на засоби виробництва для вироб. сусп.. та інших благ. 3) пропонує гроші та предяєвляє попит на них
Обєктами є усі результати діяльності суспільства, що купуються і продаються на ринку.(товари,послуги,робича сила,гроші)

29. Суть та функції ринку. Моделі ринку.
Ринок
– це економічна категорія, яка виражає сукупність взаємовідносин між фізичними та юридичними особами в сфері обміну, з приводу купівлі-продажу об‘єктів ринкових відносин. функції  : 1) ціноутворююча (взаємодія попиту і пропозиції на ринку формує ціни); 2) регулююча (дотримання пропорції між споживанням і нагромадженням, між витратами і прибутками тощо); 3) стимулююча (спонукає суб‘єктів до раціонального використання ресурсів з метою зниження витрат в рамках конкурентної боротьби); 4) інтегруюча (ринок через систему попиту і пропозиції забезпечує цілісну взаємодію виробників і споживачів); 5) функція розвитку (посилення конкуренції є джерелом економічного розвитку).
Моделі ринку листок

30. Конкуренція і ціноутворення.
Конкуренція –
боротьба і суперництво між виробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуш за привласнення найбільшого прибутку.
Фу-ї закону конкуренції: 1) ціноутв. 2)регулювання 3)стимулювання 4)контрольна 5)диференціації товаровиробників
Види: 1) за галузево – територіальною ознакою (внутрішньо-, міжгаузева, міжнародна) 2) за ступенем суб’єктів ринку та ступенем конкурентнсті (досконала = чиста, недосконала  = монополія, олігополія)
3) за методом конкурентної боротьби (цінова, нецінова, чесна, нечесна).
Ціноутворення означає процес формування й встановлення ціни. На чисто конкурентному ринку ціни формуються внаслідок взаємодії попиту і пропозиції.

 

31. Ринковий попит та його чинники. Закон попиту.
Попит –
це така кі-ть товарів, яку споживачі хочуть і можуть придбати за певного рівня цін, за певний період часу та за ін. рівних умов.
Закон попиту: за нижчої ціни, споживачі бажають купувати більше товару і навпаки.
Нецінові чинники попиту: 1) доходи споживачів 2)ціни на товарозамінники 3)чисельність та структура населення 4)смаки і вподобання 5)очікування споживачів 6) ПРОПОЗИЦІЯ

 

32. Ринкова пропозиція та її фактори. Закон пропозиції.
Пропозиція – це та кі-ть товару та послуг, яку пропон. виробники за певного рівня цін, за певного періоду часу та за ін..умов.
Закон пропозиції: чим вища ціна, тим більше виробники хочуть виготовити товару і навпаки.
Нецінові чинники пропозиції: 1) ціни на ресурси 2)технологія та організація 3) податки та субсидії 4)к-ть продавців на ринку 5)очікування продавців щодо зміни ціни на товар

33. Ринкова рівновага.
Ринкова рівновага
- це така ситуація, коли плани покупців і продавців на ринку співпадають і за даної ціни величина пропозиції дорівнює величині попиту. Попит = Пропозиції
Еластичність –це міра реакції однієї змінної на зміну іншої, що виражається як відношенні відсоткових цін.

34. Сутність і функції домогосподарств
Домогосподарство- це особа або група осіб, що мають спільну мету і обєднані спільним веденням господарства. Домогосподарство постачає ресурси на ринок або споживає їх самостійно.  в основі функціонування домашнього господарства є принцип відповідності потреб і ресурсів, який характерний для економічної системи загалом. Фінансовою основою домогосподарства є бюджет.
Фу-ї: 1) фу-я постачання ресурсів 2) споживання 3) заощадження 4)інвестування

35. Доходи домогосподарств та їх джерела.
Номінальні доходи
— це сума грошових доходів, які одержують домогосподарства. Реальні доходи - це кількість різних споживчих благ (товарів та послуг), які можуть купити домогосподарства за свої грошові доходи. їх рівень залежить від: номінальних доходів, рівня цін на споживчі блага, величини податків та інших обов'язкових платежів. Джерела: 1)зарплата 2)доходи від власності 3)державні трансферні платежі (пенсії, стипендії, допомога безробітнім) 4)підприємницький дохід 5) доходи від індивідуальної труд. діяльності.
Показники рівня бідності: 1) прожитковий мінімум – вартість набору т/п що розраховуються за нормами споживання і забезпеченості населення 1шочерговими життєвими засобами. 2)гарантований прожитковий мінімум 3)оптимальний споживчий бюджет
 

36. Розподіл доходів між домогосподарствами
1) функціональний розподіл доходів –
грошовий дохід країни поділяється на заробітну плату, ренту, процент і прибуток. Тобто сукупний дохід суспільства розподіляється відповідно до функцій, які виконують отримувачі доходів. Заробітна плата виплачується за роботу; рента і процент — за ресурси, що перебувають у чиїйсь власності; прибуток надходить до власників підприємств.
2)особистий – сукупний дохід суспільства розподіляються серед окремих домогосподарств.
Причини нерівномірного розподілу: 1)здібності людини, 2) здобута освіта 3) обрана діяльність.
Для аналізу розподілу доходів викор. криву Лоренса.(чим далі крива Лоренса  від бісектриси тим більша нерівномірність доходів

 

37. Витрати домогосподарств
Витарти д/г –
це певна сума грошових коштів , які витрачаються у процесі функціонування д/г.
Напрями: 1) сплата особистих податків 2)споживання 3) заощадження
Споживчі витрати - це грошові витрати домогосподарства на купівлю продуктів харчування, алкогольних та тютюнових виробів, непродовольчих товарів, а також - на оплату особистих послуг.
СПОЖИВАННЯ-витрати на товари повсякденного вжитку (1)товари коротко 2)довгострокового вжитку 3) послуги)

38. Підприємство як суб‘єкт ринкових відносин. Класифікація підприємств.
Підприємство-
це основна ланка господарства, яка є товаровиробником і функціонує на основі самостійності і товароокупності.
Класифікація: 1)за формою власності (індивідуальні,сімейні,приватні,колективні,державні,комунальні,спільні) 2) організації (партнерства або товариства, асоціації,консоціуми) 3) сферами діяльності (виробничі,фінансові,посередницькі,страхові) 4) розмірами (малі, сер,вел)

39. Сутність підприємництва та його роль в ринковій економіці.
Підприємництво-
самостійна ініціатива господ. діяльн. громадян, що спрямована на отримання прибутку і здійсн. на власний ризик та під особисту відповідальність.
Роль –є важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основний спонукальний мотив – можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності, віддача від яких може перевершити середні показники.

– «поживне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидшому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкуренцію й існуючий ринок.

– підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.

–сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно зв'язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, раціонального витрачання ресурсу, найму робочої сили.

 

40. Валовий дохід і прибуток.
Валовий дохід
– загальна величина грошових коштів, отримана від реалізації товарів та послуг. (TR=PQ)
Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства, це різниця між валовим доходом і вал. Витратами.  Чистий прибуток — частина балансового прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, зборів, відрахувань і інших обов'язкових платежів до бюджету.  Нормальний прибуток характеризує такий рівень його формування, коли після покриття зовнішніх і внутрішніх поточних витрат, залишається дохід. Дорівнює мінімальній ставці депозитного відсотка. 

41. Поняття «капітал підприємства» та його види.
Капітал-
засоби виробництва, майно та цінності, які обслуг. процес виробництва за умов (як і капітал) функ. за приватної власності на засоби виробництва, відносин найманої праці на ринку та свободи підпр. діяльн.
Види: технічний, грошовий, юридичний, людський.

42. Кругообіг капіталу та його функціональні форми.
Кругообіг –
це цикл кругового руху капіталу, який охоплює процес виробництва і обігу готової продукції та завершення повернення капіталу у його грошову форму.
Стадії: 1) у сфері обігу (грошовий -> технічний) 2) сфера виробництва (технічний -> товарний) 3)обігу (товарний - > грошовий > більший ніж на 1й стадії.)

43. Основний та оборотний капітал.
Основний –
функт. протягом тривалого періоду часу, бере уч. у декількох виробничих циклах, не змінюючи при цьому своєї технічної структури ( будівлі, машини, устатк.)
1)активний -  безпосередня участь (устаткування) 2) пасивний – опосередкована (споруди, будівлі)
Оборотний- участь лише 1 раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт   і поверт. до підприємця у грошовій форм  протягом 1го виробничого циклу.  (вся вартість оборотного капіталу входить до витрат виробництва.)

44. Форми прибутку, процент і рента.
 

 

45. Сутність економічного відтворення та його види.

Економічне відт. – процес відновлення виробництва.
Суспільне екон. відт. Передбачає постійно повторюваний процес відновлювання всіх своїх складових елементів :

  • відт. продуктивних сил
  • відт. суспільного продукту
  • відт. факторів виробництва
  • відт. суб’єктів ринкових відносин

Розрізняють 2 види ( просте – сусп. виробництво в кожному наступному періоді , розширене – сусп. виробництво в кожному наступному періоді відновлюється в зростаючих масштабах)

46. Суспільний продукт, його структура та методи обчислення.

Суспільний продукт – сукупність матеріальних і нематеріальних благ створених у суспільному вироб. протягом певного періоду часу.
Структуру сусп. продукту характеризують з позицій вартісних відносин і з позицій функцій його окремих складових.
З позицій вартісних відносин структура скл. з (постійного капіталу , змінного капіталу , з додаткової вартості створеною найманою працею)
З позицій функцій окремих складових структура скл. з

  • фонду заміщення – відновлення засобів і предметів праці зношених в процесі праці
  • фонду споживання – викор. для індивідуальних і суспільних потреб громадян
  • фонду нагромадження – викор. для розширеного відтворення і утворення сусп.. резервів та страхових запасів

Система національних ресурсів – національний облік побудований у вигляді рахунків і балансових таблиць , що розкривають результати економ. діяльності країн.
Баланс народного господарства – система взаємопоязаних балансів де кожен відображає окремі складові екон. процесу.

47. Сучасні форми суспільного продукту.

48. Економічні цикли, їх види та причини

49. Економічне зростання, його типи, переваги та недоліки.

два типи економічного зростання - екстенсивний та інтенсивний.

·          Екстенсивний ріст передбачає можливість збільшення обсягів виробництва продукції аграрними підприємствами через залучення додаткових чинників виробництва - посівних площ, поголів'я тварин, засобів виробництва. При цьому їх якісний і технічний рівень, технологія виробництва залишаються незмінними. Незмінною є продуктивність землі й тварин. Приріст продукції досягається внаслідок кількісного збільшення участі засобів праці у виробництві.

·          Інтенсивний ріст передбачає збільшення виробництва продукції внаслідок зростання продуктивності праці на удосконаленій технічній основі й ефективніше використання наявних ресурсів: площі сільськогосподарських угідь, поголів'я тварин і птиці. Він забезпечує безперервне зростання врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин на основі застосування досягнень науково-технічного прогресу.

 

50. Фактори економічного зростання.

Економічне зростання — зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють екстенсивне й інтенсивне економічне зростання. Екстенсивний тип зростання, здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та найкращих форм організації виробництва.

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи:

  • фактори пропозиції;
  • фактори попиту;
  • фактори розподілу.

Фактори пропозиції включають:

·          кількість і якість природних ресурсів;

·          кількість і якість трудових ресурсів;

·          обсяг основного капіталу (основні фонди);

Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує збільшення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.

 

 

51. Сутність і форми зайнятості.
Зайнятість -
діяльн. громадян, яка приносить їм дохід у грошовій чи ін. формі, що дає можливість задовольнити потреби.
Форми: 1)наймана праця за трудовою угодою 2) праця осіб співвласників кооперативних, колективних, акціонерних підприємств. 3) праця громадян зайнятих у фермерських госп. 4) в підсобному господарстві 5) громадська робота 6) інд. труд. діяльн.

52. Безробіття та його види. Державне регулювання зайнятості.
Види: природне і циклічне
1) Природне безробіття є добровільним, фрикційним і структурним.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою.
Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між видами праці, регіонами, а також на різних стадіях життєвого циклу.
Структурне безробіття означає невідповідність між пропонування і попитом на працівників.
2) Циклічне викликане спадом, тобто тією фазою економічного циклу, коли виробництво і сукупний попит абсолютно скорочуються.

53. Господарський механізм, його елементи та функції.
Господарський мех.- сук-ть основних методів, форм і важелів управління народним господарством.
Елементи: ринкове саморегулювання, державне регулювання і наднаціональне регулювання.
Фу-ї: використання економічних законів, розвяз. екон. суперечок, реалізація відносин економічної власності, всебічний розвиток людини.

54. Основні завдання ринкового механізму саморегулювання.
1) формув. попиту і пропозиції, встановлення рівноваги. 2) забезпеч. свободи підприємницької діяльності 3) заб. свободи вибору споживачів 4) ефективний та раціональний розподіл обмежених ресурсів 5) задоволення потреб суспільства  6) викор. результатів НТП 7) підтримка конкуретності середовища.

55. Держава та її економічні функції
1)забезп. правової бази та сусп.. атмосфери, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи. 2) захист конкуренції та антимонопольна діяльність 3) перерозподіл доходу та націон. багатства 4) корегування розподілу ресурсів 5) регул. структури регіон. госп. 6) симулювання економ. розвитку , контроль за рівнем безробіття, забезп. повної зайнятості 7) підтримка економіки в умовах макро-економ. нестабільності , недопущ. економ криз,  боротьба з інфляцією забезп. стабільності цін і грошового обігу .

56. Державне регулювання суспільного відтворення.
Воно здійснюється через реалізацію економічної політики держави, що скл. з: 1) бюджетно-податкової політики - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво не інфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування бюджету в цілому.
 2) грошово-кредитної - комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України шляхом використання визначених Законом «Про Національний банк України» засобів і методів.
3) політики в сфері ЗЕД
 4) соц.. політики -  комплекс заходів державного та недержавного характеру, спрямованих на виявлення, задоволення і узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад.
 5) структурної - це політика спрямована на формування сучасної, прогресивної і ефективної структури національного господарства.

57. Формування і розвиток соціально-економічних систем.
Соц-економ системи
– це певний суспільний уклад, що через систему економічних відносин визначеного типу утв. спільну форму виробництва та господарювання.
Види: 1) капіталістичні (приватний тип власності на фактори виробництва та  ринкове регулювання економ процесів)
2) соціалістичні (держ.в ласність, адміністративне регул. 3) змішані (поєднання і того і того)

58. Сутність, передумови виникнення та моделі змішаної економічної системи.
Змішана
економіка передбачає оптимальне поєднання приватної колективної і державної власності з одного боку та механізму ринкового саморегулювання, монополіст. закономірн. та держ. регулювання з метою узгодження  приватних, колективних, загально-раціональних інтересів.
Передумови виникн: 1) надмірна монополізація економіки 2) низька ефективність ринкового механізму саморегулювання  . -> безробіття,бідність) 3) відсутність належного контролю економ. процесів збоку держави 4) зростання потреб сус-ва у товарах і послух 5) економ. та соц. нестабільність.
Моделі: 1)американська (переважають ринкові важелі держ. регулюв., здійсн. за залишковим принципом у разі крайніх потреб) 2) шведська (повна зайнятість та вирівнювання прибутку, частка власності не перевищує 5%, держава відіграє визначну роль у перерозподілі доходів  через податки і держ-видатки) 3) японська (переважає держ. регулюв , політика – державний дережизм, принцип заг-нац. зростання).

59. Особливості розвитку перехідних економік.
Перехідна економіка
– економіка, що знах. в стані трансформації і змінює один соц-екном устрій на інший. В рез-ті цієї видозміни економ. си-ма повинна набути якісно нових , не властивих їй раніше харак-к.
Основні риси: 1) нестабільність економ процесів . 2) альтернативний характер розвитку, що передбачає декілька шляхів досягнення кінцевої мети. 3) поява і функц. перехідних економічних форм, що  поєднують в  собі елементи старої і нової. 4) історичність  яка повязана з  історичними передумовами трансформаційних процесів.
 

60. Сутність світового господарства та його структура.
Світове господарство –
сукупність національного господарства, що об’єднані системою  міжнар. економ. відносин. Особливістю світового господарства є його цілісність, яка забезпечується механізмом міжнародних відносин. Цілісність склалася завдяки взаємозв'язаним процесам — утворенню нових незалежних держав та інтеграції їх економік, під впливом яких формувалася сучасна політична карта світу. Цю цілісність підтримує діяльність міжнародних організацій та потужних транснаціональних корпорацій.
Структура: 1) економ. розвинуті 2) країни, що розвив. [ОПЕК, нові індустріальні країни ,найменш розвинені] 3) з перехідною економікою.

61. Міжнародний поділ праці.
Міжнар. поділ праці –
поділ між окремими країнами, що базується на спеціа-ї та кооперації краї у вироб-ві товарів та послуг, якими вони обмін. шляхом між нар. торгівлі.
Міжнар. спеці-я вироб-ва – форма поділу праці, яка  полягає в тому, що вироб-во одних видів продукції зосередж. в одних країнах, а інших – в інших.

62. Економічна інтернаціоналізація.
Інтернаціоналізація економіки
- процес посилення взаємозв'язку і взаємозалежності між суб'єктами МЕВ та національними господарствами або економіками різних країн.
У теоретико-логічному плані інтернаціоналізація пов'язана з формуванням світового господарства як особливої форми функціональних економічних зв'язків і економічних відносин між суб'єктами міжнародної діяльності. В центрі цих зв'язків і відносин — особливий механізм — світовий ринок. 

 

63. Міжнародна економічна інтеграція.
Економічна інтеграція — це широке міждержавне об’єднання, яке діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру (включаючи спільні керівні та інші установи).
Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими факторами:

  • економічним розвитком країн, груп і регіонів світу в умовах нерівномірності розподілу ресурсів;
  • закономірностями НТП;
  • тенденціями демографічної ситуації;
  • наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем;
  • швидким розвитком транспортно-комунікаційних мереж;
  • ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.

 

64. Міжнародні економічні відносини та їх форми.
Міжнаро́дні економі́чні відно́сини
 — відносини, які виникають та існують між людьми з різних країн із приводу виробництва, обміну і споживання товарів, послуг та ідей на основі міжнародного поділу праці, в умовах безмежності людських потреб і обмеженості ресурсів.
При цьому, слід зазначити що осн. формами МЕВ є:

  • Міжн. торгівля є провідною формою МЕВ. Міжн. торгівля являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими нац-ними господарствами.
  • Міжн. рух капіталу-це його переміщення між країнами світу в пошуках більш вигідної сфери прикладення.
  • Міжн. міграція роб. сили-це процес її стихійного чи організованого переміщення в межах нац-ного або міжн-ного ринків праці, зумовлений х-ром розвитку ПС і виробничих відносин, дією ек. законів.

 

65. Міжнародна торгівля.
Міжнаро́дна торгі́вля
 — торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. При міжнародній торгівлі послугами клієнти та ті хто надають послуги є резиденти різних країн. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці. Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. Міжнародна торгівля товарами — це форма МЕВ [1], що відображає товарно-грошові відносини куплі-продажу між суб'єктами МЕВ стосовно товарів матеріального виробництва і базується на МПП. Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку.

66. Міжнародні валютні відносини.
Міжнародні валютні відносини
— сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і фізичними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти.
Вони виникли на основі інтернаціоналізації національних грошових та валютних відносин. Через міжнародні валютні відносини здійснюються платіжні та розрахункові операції у світовому господарстві.
Двома основними формами валютної системи є національна і світова. Однією з характерних рис валюти є її котирування, тобто здатність оцінюватись. До важливих характеристик валюти належить здатність валюти обмінюватися на інші валюти. Така здатність називається конвертованістю валюти.

67. Причини виникнення, сутність і класифікація глобальних проблем.

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ– це сукупність життєво важливих проблем людства, від розв’язання яких залежить подальше існування людства, можливість соціоекономічного і культурного прогресу.

ПРИЧИНИ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ – кожна з цих проблем породжена комплексом специфічних причин, що зумовлені особливістю розвитку продуктивних сил, географічного середовища, рівня прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, а також суспільною формою, політичними, юридичними, ідеологічними та іншими сферами відносин. Глобальні проблеми мають подвійний, соціоприродний характер, вони водночас і природні, і соціальні.

Класифікація

·          Глобальні проблеми, пов’язані із сферою міжнародних відносин (зростання військових конфліктів в різних регіонах планети; економічна, культурно-освітня, медичної відсталість слаборозвинених країн та інші);

·          Глобальні політичні проблеми (поширення тероризму, низька ефективність політичних систем забезпечення міжнародної безпеки, передусім ООН тощо)

·          Глобальні проблеми типу “людина-суспільство” (демографічна, продовольча; поширення найнебезпечніших захворювань, злочинності, наркоманії, інших негативних соціальних явищ);

·           Глобальні проблеми типу „суспільство-природа” (екологічні, енергетичні, сировинні, кліматичні тощо).

 

 

68. Глобальні проблеми людства та шляхи їх розв‘язання.

69. Вплив глобальних проблем на економічний розвиток України.

 

 

 

 


31.01.2014; 23:21
хиты: 839
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь