Засвоєння західноєвропейського літературного досвіду, зокрема через Польщу, сприяло переходу українського письменства одразу від середньовічної поетики до барокової. Чижевський у своїй праці «Український літературний барок. Нариси» .На Україні першим письменником, в якого можна знайти риси барокового стилю, можна вважати Івана Вишенського: його довгі періоди, накупчення паралелізмів, смілі антитези, стиль промовця чи ліпше пророка, майже неймовірне накупчення формальних прикрас могли б дозволити нам віднести його твори до літератури барока, коли б джерела його стилістики не були зовсім інші: це Святе Письмо та отці церкви, найбільше, мабуть, Златоуст». Початком бароко дослідник вважав творчість Мелетія Смотриць-кого, проповіді та частково вірші Кирила Транквіліона-Ставровецького. Утвердило бароко заснування київської школи — Києво-Могилянської академії.
Бароко— художній тип творчості в європейському мистецтві XVI—XVII ст., який характеризувався динамізмом образів та композицій, зображенням контрастів, складною метафоричністю, алегоризмом, пишністю, барвистістю, риторичністю викладу, оздобленням, емблематичн/стю зображення.
У літературі та житті бароко реалізувалось у потребі руху, зміни, мандрівки, трагічного напруження та катастрофи, пристрасті до сміливих комбінацій, авантюри. В основі бароко не стільки статика та гармонія, скільки напруження, боротьба, рух. «А головне, — писав Д. Чижевський, — барок не лякається самого рішучого "натуралізму", зображення природи в її суворих, різких, часто неестетичних рисах, — поруч із зображенням напруженого, повного життя знаходимо в бароку і якесь закохання в темі смерті; бароко не вважає найвищим завданням мистецтва пробудження спокійного релігійного чи естетичного почуття, для нього важливіше зворушення, розбурхання, сильне враження, — з цим стремлінням розворушити, схвилювати, занепокоїти людину зв'язані головні риси стилістичного вміння барока, його стремління до сили, до перебільшень, гіпербол, його кохання в парадоксі та любов до чудернацького, незвичайного, "гротеску", його любов до антитези та, мабуть, і його пристрасть до великих форм, до універсальності, до всеохопливості».
Бароко по-філософськи осмислювало множинність та суперечність світу, його містичність, ілюзорність, непізнаваність. Людина бароко — розгублена, її душу та розум роздирали протиріччя, вона не мала певності буття, а її діяльність була деструктивною. Життя людини сприймали як гру, театр.
Українське бароко мало кілька історичних та культурно-освітніх передумов:
1)загострення соціальних, міжконфесійних, міжнаціональних протиріч, вплив козацтва на історичне буття України;2)полеміка між православними і католиками, запозичення українськими авторами стильових прийомів у польських письменників;3)заснування шкіл, де викладали поетику і риторику, які виховували європейський літературний смак, сприяли впровадженню літературного бароко;4)кризові явища у візантійському типі культури, що дало змогу витіснити візантійство з національної культури.
Бароковий український стиль мав національні особливості:
1)синтез середньовіччя, Ренесансу, Просвітництва;2)релігійність (приблизно 80% барокової поезії — духовна);3)полімовність (літературу творили книжною українською, латинською та польською мовами);4)наявність фольклорних мотивів та образів;5)національні тематика і проблематика;6)розвиток «високого» та «низького» бароко як стильових тенденцій.
Українське бароко — жанрово розмаїтий феномен: псалми, канти, вірші про Богородицю та Ісуса Христа, панегірики, елегії, пародії, травестії, батальні, героїчні вірші; оповідання (агіографічні, апокрифічні, чудесні), байки, сказання (літописні), хроніки, діаріуші, проповіді, промови, передмови, листи, полемічні трактати; шкільні драми (міраклі, містерії, мораліте), інтермедії, вертепні драми.
Так українське літературне бароко, що припало на початок XVII — кінець XVIII ст., засвоївши західноєвропейський досвід, набуло національних ознак, охопило всі жанри і втілилося в їх тематиці — релігійній, історичній, пародійній (низове бароко), соціально-побутовій, любовній, філософській.