До творів великоднього циклу належить драма «Слово про збурення пекла», написана на основі апокрифічної легенди про «сошествіє» Ісуса Христа в пекло та звільнення ним грішників. Уперше обнародував та прокоментував її у 1896 p. І. Франко, вказавши, що «Слово про збурення пекла» дійшло в кількох рукописах XVII ст., створених на Волині або в Галичині. Сюжет твору загалом відповідає апокрифічному джерелу , але за композицією п'єса не узгоджується з теоретичними приписами тогочасної поетики: не має прологу та епілогу, не поділена на окремі дії, написана переважно у формі діалогу Люципера й Ада, у монологах яких розкрито всю історію «сошествія» Христа в пекло.
Люципер був занепокоєний тим, що народився Син Божий, який виріс та зміцнів, і саме йому судилося зійти у пекло, зруйнувати його і визволити звідти грішників. Його співрозмовник Ад запропонував план: «Христа того занехаймо». Люципер розвинув цю тему: «Буду на него шукати яких причин, уже подпустил на него жидов і увойшли у раду, аби на него найшли фальшивую зраду. І до того за злост єго подмовил Іюду, аби вдал в дом до фальшиваго суду». Проте душу Христа не вдалося завоювати. Біля воріт пекла Люципер просив у нього пощади.Христос увійшов у пекло і освітив ясним променем усі місця пекельні. Люципер у відчаї.
Закінчувалося дійство восхвалянням Святої Трійці та Ісуса Христа.
За художніми ознаками «Слово про збурення пекла» тяжіє до фольклорної поетики, що зумовлено передусім орієнтацією авторів на апокрифічний сюжет, який у XVII ст. функціонував як уснопоетичний твір. На це вказують міфологічні персонажі Люципер та Ад; образ пекла з його чортами створений у народних традиціях;
пафос п'єси, що передає народне світорозуміння та особливості «неповної» християнської релігійності. І. Фран-ко високо оцінив цей драматичний твір, оскільки побачив у ньому індивідуалізацію персонажів і народні уявлення про самопожертву та воскресіння Христа.
