Про життя Івана Вишенського відомо небагато. Дослідники (В. Щурат, І. Франко, Вал. Шевчук) припускають, що він народився приблизно 1550 р. у Судовій Вишні на Галичині. Немає реальних фактів, які б свідчили про здобуту ним освіту. Очевидно, ще в юності Іван Вишенський прийняв постриг і з невідомих причин вирушив на Афон — давній центр православної чернецької культури. Там він мав змогу ознайомитися із творами католицьких авторів. Деякі діячі львівського братства пропонували йому повернутися в Україну й очолити рух проти її окатоличення. Іван Вишенський довго вагався, але таки зважився у зрілому віці повернутися до Львова. Проте незгода з місцевими братчиками змусила його повернутися на Афон. Він перестав займатися літературною діяльністю і помер на чужині у 20-ті роки XVII ст. (остання звістка про нього датована 1621 p.).
Перші ґрунтовні спроби осмислити постать і твори Івана Вишенського здійснив Іван Франко у статтях «Твір Івана Вишенського».
Важливе значення у творчому доробку письменника-полеміста має «Викриття диявола-миродержця» (1599—1600). Твір позбавлений особистих натяків, однак простежуються автобіографічні ознаки, своєрідна авторська сповідь.
При побудові тексту Іван Вишенський використовував градацію, параболічність, парафразу, герметичність.
Розкриттю тем полемічних творів Івана Вишенського сприяли простота і ясність викладу, імітація діалогу, яку створює «момент присутності»; емоційність, експресія, досягнуті за рахунок внутрішньої незгоди з опонентом, звинувачень на його адресу тощо; використання біблійних мотивів, образів, сказань, притч, цитування Святого Письма та інших джерел; яскраві неологізми; сатирично забарвлені епітети, метафори, антитези; риторичні звертання, запитання, оклики; гротескно-сатиричне зображення дійсності, карикатурні портрети.
Аналізуючи «Посланіє до всіх обще, в Лядськой землі живущих» (1588), І. Франко вказував на «великий запал», «величність помислів» автора.
«Посланіє к утекшим от православної віри єпископам» (1598) засвідчує, на думку І. Франка, що Іван Вишенський «гаряче любив простий люд і чув себе солідарним з його громадськими і церковними інтересами », але йому «хибувало ясного зрозуміння порядків державних і способів, як вести практичну політику, як добиватися зміни певних шкідливих інституцій». Він приписував полемісту патріотизм, який жодним чином не засвідчений у сатиричному «Посланні».
Стиль Івана Вишенського, що походить від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (із острозького гуртка) і польських (П. Скарги, М. Рея) — «наближається до кращих взірців барокового стилю».
