{27. Особливості розвитку української літератури 14-16 ст.}
Розвиток літературних жанрів
Наукова література. Вона представлена творчістю Юрія Дрогобича (Котермак, Георгій із Русі, Юрій з Дрогобича), який жив приблизно у 1450—1494 pp. Після навчання у Дрогобичі та Львові він вирушив до Кракова, де отримав ступені бакалавра та магістра. Удосконалював освіту в Болонському університеті (Італія), де став доктором медицини і доктором мистецтв, викладав медицину та астрономію, а протягом 1481—1482 pp. був його ректором. Наприкінці 80-х років XVI ст. повернувся до Краківського університету, де одним із його студентів був Микола Коперник. Крім того, Юрій Дрогобич, на думку І. Огієнка, сприяв книгодрукуванню, зокрема допомагав німецькому друкарю Швайнпольту Фіолю видрукувати кирилицею перші українські книги (1491).
У 1483 р. у римській друкарні з'явилася книга Юрія Дрогобича «Прогностична оцінка 1483 року», яка починалася віршованим вступом, написаним латинською мовою. Так автор започаткував латиномовне віршування в українській літературі. У 1490 р. Юрій Дрогобич завершив книгу «Судження про затемнення», що представляє роздуми про астрологічні прикмети сонячного та місячного затемнення і їх наслідки.
Латиномовні вірші. Творчість латиномовних українських поетів доби пізнього середньовіччя представлена доробком Павла Русина (прибл. 1470 — прибл. 1517), який у 1509 р. у Відні видав книжку «Пісні Павла Русина із Кросна». Оскільки навчання, освітня робота і творча діяльність поета пов'язані здебільшого з Краковом, польські історики літератури розглядали його як одного із зачинателів гуманістичної латиномов-ної поезії Речі Посполитої. Проте автор самоідентифіку-вав себе, обравши літературне ім'я Русин, яким акцентував на своєму походженні і належності до певної етнічної субстанції.
Російський медієвіст Іван Голєніщев-Кутузов (1894— 1972), розмірковуючи про типологію ренесансного
Отже, попри несприятливі обставини українського буття другої половини XIII — першої половини XVI ст., література продовжувала розвиватись як жанрово, так і тематично. М. Возняк так оцінив «темний період» в історії української літератури: «Коли в Західну Європу пішов Гомер, Софокл, Платон і Арістотель, Україна дістала з Візантії через південних слов'ян тільки те, що могла прийняти й що мала грецька література візантійського періоду, себто замість літератури класичної Греції головне оповідання про Христа та святих, богословські статті й поучення, все з виразним аскетичним характером (...) А що візантійський аскетизм заперечував науку, й Візантія не дала Україні зорганізованої школи, вплив аскетичних писань на життя Давньої України був величезний і всесильний».
