{15 Києво-Печерський патери}
Києво-Печерський патерик, створений за Київської Русі, і в пізніші часи був найпопулярнішим твором, а з появою друкарства — найпоширенішою книгою в Україні. Завдяки цьому патерик вплинув на етичні та естетичні уподобання передусім давньої інтелігенції, а через неї — і на свідомість усього українського народу. Це церковну доктрину святості неодмінно пов'язували зі стражданням, мучеництвом. Напружені діалоги пройняті вимогою до ново-вірців зректися віри, описи тортур і страждань мучеників за християнську віру.
Однією з форм мучеництва як цілеспрямованого, добровільного вибору була аскеза — спосіб життя, який полягає у надзвичайній стриманості, помірності, відмові від життєвих благ та насолод заради здобуття містичних знань і надприродної магічної сили. Досвід східного аскетизму був перейнятий християнством і сприяв виникненню особливих груп людей, котрі відходили від світського життя, його турбот і давали обітницю жити у цнотливості, обмежувати себе в їжі та питві, носити специфічний одяг, атрибути, усамітнюватися, уникати контактів зі світом, цілковито віддаватися молитвам і читанню священних книг. Так сформувався образ ченця — зовні похмурого, у чорному одязі, із посохом (атрибут повчальності), внутрішньо — самозаглибленого і зосередженого.
За версією дослідників Києво-Печерського патерика , в основу цієї пам'ятки покладено листування між Симоном і печерським іноком Полікарпом. Крім оповідок Симона та Полікарпа у патерик було уведено і деякі літописні фрагменти, зокрема про заснування монастиря, його перших монахів. Перший список Києво-Печерського патерика датують 1406 p., однак часом створення пам'ятки дослідники вважають приблизно 1214—1226 pp. За жанровими характеристиками природа Києво-Печерського патерика неоднорідна. Передусім це збірник, у якому об'єднано майже чотири десятки «слів», кожне з яких репрезентує окремий жанр. Домінують «новели-легенди» або «патерикові новели». Отже, «слово» про кожного ченця — самобутній міф, сформована легенда, що мали на меті зафіксувати історію і водночас дати читачам моральний урок, приклад праведного християнського життя, відвернути від гріха.
За композицією новели не складні, але психологічно напружені, драматизму їм надають гострі зіткнення добра і зла, грубого світу і високої духовності, чеснот і гріха, твердості духу та лукавої спокуси, потреб душі і тіла.
Приклад новели із патерика.
Розповіді про святині монастиря мають свою символіку, знакові образи, які надають їм особливого забарвлення, магічного звучання. До таких образів-символів належить золотий пояс Шимо-на, про який ідеться у трьох перших «словах» патерика: «Про створення церкви», «Про прихід майстрів церковних із Царгорода», «Про те, коли була заснована церква печерська».
Сюжет історії розгортається навколо спорудження головного храму в печерській обителі. Варяг Африкан служив у князя Ярослава Мудрого, але після поразки від «лютого Мстислава» змушений був утікати до своєї землі. Там відійшов од військових справ і взявся за мистецтво — зобразив Христа та викував золотий пояс, яким прикрасив образ. Коли ж Африкан помер, то брат Якун прогнав його двох синів — Фріанда та Шимона. Шимон прихопив із собою мистецькі творіння батька — золотий пояс та вінець з образу. При цьому таємничий голос сповістив, щоб він не смів класти той вінець на свою голову, а відніс його до Києва та вручив преподобному Феодосію.
Коли Шимон зійшов на корабель, щоб пливти на Русь, знялася буря. Погибель здавалася неминучою, але Шимон побачив серед розбурханих хмар дивовижну церкву. Голос із небес сповістив, що саме такою має бути церква, яку спорудить Феодосій в ім'я Божої матері, а обсяги її, якщо міряти золотим поясом, у ширину — двадцять поясів, у довжину — тридцять, у висоту — п'ятдесят.
Будучи на службі у Ярослава, а потім його сина Всеволода, довелося Шимону взяти участь у битві з половцями на Альті (1068). Ярославичі зазнали нищівної поразки, а поранений у битві Шимон, коли лежав на полі бою, побачив у небесах церкву, що являлась йому під час бурі на морі. Це видиво не тільки подало йому знак, що церква має бути спорудженою, а й знову врятувало від смерті. Повернувшись до Києва, Шимон уже твердо знав, що робити: пішов до блаженного Анто-нія, розповів усе про церкву і віддав золотий пояс.
Новела про золотий пояс Шимона має перш за все повчально-притчевий смисл.
Власне, Києво-Печерський патерик — один із визначних творів давньоруської літератури, цінне джерело християнського вчення та історії України XI—XIII ст.
