{14. «Сказання про Бориса і Гліба»}
Агіографія - , житіє – літературний жанр, призначений для розповіді про святого.. сформувалося у 8-9 ст. композиція - вступне слово, розповідь про святого, похвала святому. З доби КР. Відомі житія про Бориса і Гліба, житіє Анатолія Печерського, Феодосія Печерського.
За основу житія «Сказання про Бориса і Гліба» взято реальні історичні події та біографія історичних осіб — молодших синів Володимира Святославича. Історичним джерелом описаних у житії подій є «Повість минулих літ».
(Відчуваючи наближення смерті, князь Володимир розмірковував, кому передати владу в Києві. За феодальним правом стіл мав посісти старший син Ярослав, але батько на нього гнівався, бо той відмовився платити йому данину від Новгорода, яким правив. Володимир заповів владу своїм меншим синам Борису та Глібу. Після смерті князя невизначеною ситуацією скористався його син Святополк і прийшов княжити у Київ. Дружинники радили Борису сісти правити в Києві, але він не посмів підняти руку на старшого брата. Зате Святополк «замислив Каїнову справу»: послав слуг своїх на Альту, де перебував Борис. Вони його вбили, коли князь молився.
Намагаючись завершити «Каїнове діло», Святополк викликав із-за Волги Гліба. Уже в дорозі його наздогнала звістка від сестри Предслави про смерть батька та вбивство Бориса. Гліб засмутився, але не повірив у злі наміри Святополка. А послані «другим Каїном» воїни зарізали Гліба, «як непорочне ягня у жертву Богові». Так, літописець у піднесеному стилі створив похвалу Борису та Глібу.
Написане у жанрі житія «Сказання про Бориса і Гліба» відрізняється від літописного оповідання передусім сюжетно та композиційно. На початку твору йдеться про Володимира, який охрестив Русь. Він мав дванадцятьох синів від різних жінок, але нелюбий йому був Святополк, який народився від дружини Ярополка, якого князь убив, а її взяв за дружину. У вступі простежується мотив «сина од двох батьків», що позначає його «окаянність».
Наближено до літопису написано про смерть Володимира і викладено три молитви Бориса, зміст яких свідчить про його покірність Господу та обставинам, що склалися.
Далі йдеться про змову проти Бориса, події на Альті, де Борис відмовився на прохання дружинників виступити проти Святополка, натомість молився. Цей літературний прийом у житіях покликаний наголосити на релігійності майбутнього святого.
У другій частині житія йдеться про вбивство Гліба.
Літопис і житіє завершуються однаково: Ярослав зі своїми воїнами вирушив проти Святополка, військо Святополка зазнало нищівної поразки, а сам він ганебно втік і загинув на чужині від тяжкої хвороби (кара Божа). У кінці твору викладено традиційне для житія словословіє на честь «страстотерпців».
У «Сказанні про Бориса і Гліба» розгортається біблійний архетип братовбивства (легенда про Каїна та Авеля), який відображений у змісті і художній структурі твору. Для змалювання образів використано такі літературні прийоми:
а) монологи. б) драматизація подій. в) просторові переміщення. г) символи, алегорії, метафори.
Ранній агіографічний твір «Сказання про Бориса і Гліба» хоч і дотримується композиційної схеми візантійських і староболгарських житій, усе ж орієнтується на руську історію та місцевий княжий побут. Він разом з іншими варіантами оповідей про трагічну загибель Бориса та Гліба сформував вітчизняну агіографічну традицію і літературний канон, що мали помітний вплив на розвиток жанру житій у подальшому.