{10.Київський літопис}
Хронологічно Київський літопис охоплює 1119— 1199 pp. і подає виклад подій, що відбулися здебільшого на київській землі. Текст пам'ятки створював не один автор. Дослідники вважають, що відомості про рід князя Мстислава записав боярин Петро Бориславич. Авторство частини тексту приписують Полікарпу.
Київський літопис називають «військовим епосом», оскільки у творі переважно йдеться про війни. З погляду літературної природи Київського літопису, він має певні жанрові ознаки повід.Повідомлення — лаконічний виклад (1—2 речення) факту, що містить часо-просторову інформацію. До типових повідомлень можна віднести своєрідну хронологічну реєстрацію таких подій, як «вокняжіння», смерть певного князя, чи церковної особи. Як правило у повідомленняі фігурує одни факт, що свідчить про «діловий стиль» літописця.
Літописне оповідання – воно як і повідомлення спирається на факти, але за змістом і манерою викладу більше за обсягом і має розгалужений сюжет.
Літописне оповідання про похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців, подібне за змістом до «Слова про Ігорів похід», основане на тому, що всі зображені події об'єднує один персонаж — князьІгор, що забезпечує відносну цілісність та неперервність викладу. З літописного оповідання формується повість. Літописна повість мала на меті дати просвітлений, ідеальний образ князя-правителя, позбавивши його індивідуальних рис і надавши йому якостей добра, честі і справедливості. Тому у повістях образи багатьох постають схожими один на одного. Ця схожість поширюється як на засоби їх змалювання, так і на структурні та стилістичні елементи оповіді. Художні засоби (тропи), до яких вдавалися автори у Київському літописі, типові для середньовічної поетики. Зокрема, епітети мають здебільшого оцінювальний характер та книжне походження: «дивний», «красний» стосувалися церков та палат; «милий» «любимий» вживали на означення родинних стосунків; «пронирливий», «гордий» — для характеристики зображених осіб; «окаянний», «триклятий», безбожний», «нечистий» — для оцінювання ворогів, зокрема половців; «добрий», «крот-кий» — переважно в агіографічних штампах.
Символіка у літописному тексті відповідає особливостям середньовічної поетики: так, князь символізує владу; церква, собор — духовний простір для християнина; монастир — осередок благочинності, відданості вірі, молитви; хрест — символ віри (тому вислови «цілувати хрест», «поклястися на хресті», град (місто, укріплення) — твердиня влади; «чисте поле» — поле бою, простір протистояння у військових сутичках; кров — життя; милостиня — доброчинність, милосердя тощо.
Структура мовлення у літописі переважно авторсько-монологічна, проте нерідко її переривають монологи та молитви літописних персонажів, їхні запитання і звернення.
Київський літопис, як і інші твори давньоукраїнського літописання, доніс не лише історичні відомості, а й передав історичну атмосферу XII ст., в художніх образах зафіксував думки, враження, почуття та уявлення давньої епохи.
