{8. «Повість минулих літ»}
Перша києворуська пам'ятка писемності літописного метажанру «Повість минулих літ» (1113) складена на основі раніших літописних зведень та редакцій. Джерелами літопису є:а) усна творчість — праукраїнські міфи, легенди,перекази, героїчний епос б) письмові пам'ятки — Біблія, житія святих, давньогрецькі і староримські джерела;в) авторські свідчення літописців і очевидців — оповідки про князівські походи, війни, мирні угоди, спорудження храмів.
Відомості про походження Русі зафіксовано на початку літопису, у недатованій частині тексту. Під впливом біблійного тлумачення історії використано міф про Всесвітній потоп. «Повість минулих літ» має розгалужену сюжетну лінію: помста княгині Ольги древлянам; прийняття князем Володимиром християнського віровчення (хрещення Русі); вбивство Святополком у боротьбі за владу у Києві своїх братів Бориса та Гліба; битва Ярослава Мудрого із Святополком на Альті у 1019 p.; повстання у Києві 1068 p.; нашестя половців на Русь у 1093 p.; осліплення Василька Ростиславича (1097) та ін.
Окрему сюжетну лінію становлять літописні оповідки про хрещення Русі.
1Легенда про мандрівку Андрія Первозваного на київські гори, де він провістив християнство на руських землях.
2Хрещення Ольги. (князь Мал)Ця подія є ключовою у передісторії християнства на Русі, тому мала важливе функціональне значення у структурі оповідання і розвитку сюжету.
3. Вибір віри князем Володимиром.
4.Хрещення киян. Цей великомасштабний захід князя Володимира розпочався демонстративним звергненням кумирів, яких сам князь звелів декілька років тому поставити і яким поклонявся. Особливого приниження зазнав Перу. Потім Володимир звелів через посланців виходити киянам на річку. Вранці з корсунськими попами він охрестив киян і проголосив молитву Господу.
До 80-х років XX ст. не існувало перекладу «Повісті минулих літ» сучасною українською мовою. У 1982 р. було опубліковано її переказ, який зробив письменник В. Близнець.
Авторство «Повісті минулих літ». Його визначають умовно, оскільки тривалість творення літопису (понад століття) свідчить, що над ним працював не один автор. На певних історичних етапах написання тексту були, очевидно, окремі автори.
Багато Дослідників ( М. Котляр, В. Яременко) припускали автором літописа Никона — чернече ім'я першого руського митрополита Іларіона. Він обстоював єдність Русі, засуджував княжі міжусобиці. Наприкінці XI ст. стало відомим ім'я ще одного книжника — ігумена Києво-Печерської лаври Іоанна (XI ст.), який у 1088—1089 pp. працював над текстом «Повісті минулих літ». Найповніше образ руського автора виражений в особистості ченця Печерської лаври, подвижника у справі книжності Нестора (прибл. 1055 — прибл. 1113), який уже мав літературний досвід, створивши житія Бориса та Гліба. Нестор — письменник та історик водночас. Коли до влади прийшов Володимир Мономах (1113), Нестора усунули від літописання. Нову редакцію «Повісті минулих літ» здійснив монах Сильвестр (?—1123J із Видубицького монастиря, який переробив переважно завершальні статті Несторового зводу.
Літописці «Повісті минулих літ» — високоосвічені люди, котрі мали розвинену самосвідомість, державницьке мислення і літературний хист, однак змушені були потурати певним політичним силам.
