Літописання в Київській Русі. Головні літописні зведення.

Літописання постало, коли до влади прийшов князь Володимир і запровадив христи­янство як державну релігію. Відтоді виникла потреба писемності.  

Літописання виникає наприкінці X ст., коли за наказом князя Володимира почали робити перші літо­писні нотатки. Особливо активізувалася ця робота в роки князювання Ярослава Мудрого — 1019—1054 pp.

Російський філолог Олексій Шахматов виокремив у розвитку літописання чотири етапи. На першому (кінець X — перша половина XI ст.) був ство­рений звід переказів про запровадження християнства на Русі. Другий етап (60—70-ті роки XI ст.) пов'язаний із діяльністю монаха Києво-Печерсь­кої лаври Никона. Натретій етап (кінець XI ст.) припадає створення нового зводу. Редактор зводу ( монах Іоанн) продовжив роботу Нико­на, доповнивши текст новими подіями, публіцистични­ми відступами, у яких дорікав князям за міжусобні війни. На четвертому етапі(початок XII ст.) звід був перероблений  Нестором, який увиразнив діяльність кня­зів Володимира та Ярослава Мудрого, розповів про заснування Печерської лаври. Свою роботу Нестор завершив 1113 р.

Більшість дослідників «Повісті минулих літ» вва­жає, що першу редакцію пам'ятки на початку XII ст. здійснив чернець Києво-Печерської лаври Нестор, але ця редакція не збереглася в оригіналі. Друга редакція увійшла до складу Лаврентіївського та Радзивіллівського літописів. 

 Третя редакція «Повісті минулих літ» відома у складі Іпатіївського літопису: Іпатіївський (XV ст.) та Хлєбни-ківський (XVI ст.) списки. Ця рукописна книга має назву «Літопис Руський». Колись вона належала Іпаті-ївському монастирю. Нині збері­гається в Петербурзі. Літопис складається із трьох частин: «Повість минулих літ», Київський літопис, Галицько-Волинський літопис.