Суміжні змістоформи – це поєднання у творі ознак різних літературних родів. Наприклад, епічного та ліричного, ліричного й драматичного тощо.
Види суміжних змістоформ:
Ліро-епос:
Ліро-епічний жанр (вигляд) літературно-художнього твору поєднуючі ознаки епосу і лірики ; сюжетне оповідання про події з'єднується в них з емоційно-медитативними висловами оповідача, що створюють образ ліричного «я». Зв'язок два початків може виступати як єдність теми, як психологічне мотивування, як елемент художньої концепції (лірична тема в «Євгенії Онегине» А. С. Пушкина вносить віяння духовної свободи до внутрішньої атмосфери романа, де герої — «невільники» честі, пристрасті, долі). Композиційно це з'єднання часто оформляється у вигляді ліричних відступів . Проміжні між лірикою і епосом художньої освіти мали місце в античній, середньовічній, классицистічеськой літературах (ода, сатира, балада). Розквіт Л.-э. же. відбувається в літературі сентименталізму і романтизму, коли зростає інтерес до особи розповідача («Сентиментальна подорож» Л. Стерна) і скидаються жанрово-родові канони (зразок — «Люцинда» Ф. Шлегеля). Найбільш характерним для Л.-э. же. у 19—20 вв.(століття) є жанр поеми .По відношенню до прозаїчних творів Л.-э. же. частіше уживається термін «лірична проза»; остання широко представлена сучасними автобіографічними творами, есе, нарисами, путніми щоденниками (А. Сент-Екзюпері, А. Камю, І. Бобровський, М. М. Прішвін, До. Р. Паустовський).
Ліро -епічна поема також виникла в результаті схрещення ліричних та епічних прийомів зображення. У ній поєдналися сюжетна розповідь з суб'єктивно ліричним ставленням поета до подій, що розгортаються у творі. Так, у поемі «Паломництво Чайльд-Гарольда» Байрона не тільки показано подорож героя, а й розкрито внутрішній світ людини, яка сама аналізує свої переживання. Автор втручається в цей самоаналіз, активно виявляє свою позицію в оцінках мрійника, зрештою, герой заступається образом автора. У XIX — XX ст. ліро-епічна поема стала домінуючим жанром в усіх європейських літературах, в українській вона яскраво заявила про себе у творчості Тараса Шевченка («Катерина», «Наймичка», «Неофіти»), Івана Франка («Іван Вишенський», «Мойсей»), Лесі Українки («Давня казка»), Миколи Вороного («Євшан-зілля»), Павла Тичини («Похорон друга»), Андрія Малишка («Прометей»). Ба́йка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршований твір повчального змісту.!!, Роман у віршах— різновид змішаного жанру, що поєднує в собі багатоплановість, епічні принципи розповіді з суб'єктивністю, притаманною ліричним творам.Роман у віршах став популярним у 19-20 ст. Межують з ним драматична поема, віршована повість.
Баладажанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. Первісно — танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією.,Співомовкакороткий гумористичний вірш, часто побудований на якомусь народному анекдоті, дотепі, приказці чи казковому мотиві.
Ліро-драма:Драматична поема
ЛІРИЧНА ДРАМА — міжродове утворення,яке є наслідком процесу ліризації драми —проникнення лір. первня в драм, текст. Лір. началов Л.д. націлене на перетворення об сктивногозмісту у виключно суб єктивних формах, а суттюдрами стає зображення внутр. світу людини.Потрапляючи в драматургійний контекст, лір.первень починає виконувати драм, функцію, тобтовиконує завдання хулож. перетворенняоб’єктивного світу. Засадничою відміною Л.д. відарістотелівської трад. драм атургії є те. шофункція лір. первня полягає перш за все вемоційній, відверто суб’єктивованій оцінцізображуваного3. Епо-драма:Драма для читання (епічний театр). Драматична поема — невеликий за обсягом віршований твір, в якому поєднуються жанрові форми драми та ліро-епічної поеми. Основу драматичної поеми становить внутрішній динамічний сюжет — власне, конфлікт світоглядних та моральних принципів при відсутності панорамного тла зовнішніх подій, перевазі ліричних чинників над епічними та драматичними.У світовій літературі драматична поема відома з творів «Фауст» Й.-В. Гете, «Манфред» Дж. Байрона.
Драматична поема розвивалася і в українській поезії («Переяславська ніч» М. Костомарова, «Сон князя Святослава» І. Франка, «В катакомбах», «У пущі» Лесі Українки, «По дорозі в казку» Олександра Олеся, «Свіччине весілля» І. Кочерги, «Дума про трьох братів Неазовських» Ліни Костенко, цикл з семи драматичних поем "Седмиця" Наума Тихого та ін.).
Проміжні змістоформи – це твори, які не можемо віднести до певного літературного роду, оскільки деякими своїми ознаками вони виходять за межі художньої літератури, тісно пов’язуючись з історією та реальністю.
Види проміжних змістоформ:
1. Мемуари (спогади про пережите):Щоденник,Нарис,Епопея,РоманПовістьОповіданняЛітописЛітературний портретЛист некрологЗаписна книжка та ін.