В античній літературі застосовується система віршування, яку називають метричною(гр. “міра”). У давньогрецькій і латинській мовах розрізняють довгі та короткі склади. На тій чи іншій закономірності в чергуванні довгих та коротких складів і базувався ритмічний лад вірша. Час, потрібний на вимовукороткого складу, називався “мора”, довгого – дорівнював двом морам. Довгі та короткі склади так чи інакше об,єднувалися у стопи.
Стопою в античній літературі називалося сполучення певної кількості довгих і коротких складів, яке повторювалося у віршовому рядку і надавало йому ритмічного звучання. Стопи в античному віршуванні були дуже різноманітні, бо могли включати від двох до чотирьох різних складів. Загальна кількість складів у рядку могла досягати 28.
Увійшли до нових систем віршування такі стопи:– довгий склад;U короткий склад.Двоскладові стопи:хорей ,ямб,пирріхій,спондей.Трискладовістопи:дактиль ,амфібрахій ,анапест,бакхій ,антибакхій ,амфімарх.Чотирискладові стопи.
Найпоширенішим в античній поезії розміром був гекзаметр – це шість переважно дактиличних стоп (рядків). У рядках гекзаметра обов,язково робили паузу, яка називалася – цезура і ділила рядок на два піввірша. Тая як, наприклад, в українській та російській мовах немає довгих та коротких складів, то при перекладі довгий склад замінюється наголошеним, а короткий – ненаголошеним.
