43.Система образів худ.твору .

Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи при­родного та речового оточення.

 1. Образи дійових осіб у залежності від виконуваних ними художніх функцій і місця, яке вони займають у загальній картині зображуваного, а також родових ознак твору можуть бути поділені на три типи:а)  образи осіб, що виступають у творі як об'єкти розповіді (герої, про яких розповідають). Цей тип образу традиційно позначають терміном персонале;б) образи осіб, що виступають у творі як суб'єкти роз­повіді (герої, які розповідають). Більшість літературознавців позначають цей тип образу терміном оповідач (= рос: повествователь);в)  образи осіб, що виступають у творі як суб'єкти роз­повіді й водночас як її об'єкти (герої, що є учасниками тих подій, про які вони розповідають). Цей змішаний тип образу, в якому оповідач виступає і як персонаж, звичайно позначають терміном розповідач (= рос: рассказчик). До особливого типу розповідача відносять специфічні образи героїв-розповідачів ліричних творів, яких називають лірич­ними героями.

2.          Образ творця твору, суб'єкта зображення (що вбирає в себе як суб'єктів, так і об'єкти розповіді, а також і всі інші образи твору) найдоречніше назвати образом автора.

3.        Образ адресата твору, суб'єкта адресації зображення звичайно називають образом читача.

4.        Образ природного оточення прийнято називати пейзажем.

5.      Образ речового оточення прийнято називати інтер'єром.

Персонажем від  лат. persona — маска актора в антич­ному театрі, в переносному розумінні — носій маски, актор, власне — зображувана ним особа) називається образ дійової особи, що виступає у творі як об'єкт розповіді і сприй­мається насамперед як певна жива або умовно жива істота. По суті поняття «персонаж» є збірною назвою тієї сукупно­сті засобів зображення, завдяки яким окреслюється конкрет­но-чуттєва даність, образ дійової особи, яку творять її порт­рет, костюм, мова, вчинки, характеристики з боку інших персонажів, що ведуть розповідь.

 В тому ж значенні, що й «персонаж», часто викорис­товуються поняття «герой» та «дійова особа». Не заперечую­чи того, що всі ці три поняття виступають у принципі як синоніми, окремі літературознавці намагаються аргумен­тувати наявність між ними певних внутрішніх відмін­ностей, як це робить, наприклад, Л. Чернець, яка пише: «У тому ж значенні (що й персонаж) в сучасному літературо­знавстві використовуються словосполучення літературний герой, дійова особа(переважно в драмі, де список дійових осіб традиційно подається за назвою п'єси). У цьому сино­німічному ряду слово„персонаж:"найбільш нейтральне, його етимологія маловідчутна. Героєм в певних контекстах недоречно називати того, хто не має героїчних рис („Не можна, щоб герой був дріб'язковим і огидним", — писав Буало стосовно трагедії), а дійовою особою — бездіяльну (Підколесин або Обломов)». В епічних творах персонажі — це герої, що діють в епічних фабульних лініях твору (див.: Фабула), які сприймаються як об'єктивована картина життя, умовно-реальна дійсність. У сценічній драмі, виставі ми спостерігаємо їх візуально — у вигляді акторів, що грають перед нами на сцені. В ліриці, де епічна фабульна лінія постає не об'єктивовано, а у свідо­мості ліричного героя, персонажем виступає не цей остан­ній, а уявлювані ним особи, які, на відміну від аналогічних осіб епічних і драматичних творів, подаються пунктирно, фрагментарно. Персонаж літературного твору не обов'язково людина. Персонажем може стати будь-яка жива чи умовно жива особа (тварина, рослина, фантастична істота). Більше того, як зауважує Л. Чернець, «персонажну сферу літератури складають не лише відокремлені індивідуальності, але й збірні герої (їх прообраз — хор в античній драмі). Інтерес до проблем народності, соціальної психології стимулював у літературі XIX—XX століть розвиток даного ракурсу зобра­ження (натовп у „Соборі Паризької богоматері" В. Гюґо, ринок у „Череві Парижа" Е. Золя...)». Стосовно художніх функцій, виконуваних ними у творі, персонажі поділяються на два різко відмінні типи, перший з яких умовно можна назвати суб'єктом дії, другий — суб'єктом свідомості.

Образ автора — специфічна смислова величина, яку, з одного боку, потрібно відрізняти від біографічної авторської постаті, автора — як людини, а не як особливої творчої особистості; з іншого боку, від образу художньо констру­йованої особи оповідача або розповідача твору, уявлю-ваної реальним творцем у функції автора, — тобто умовно­го, а не фактичного автора-творця. Образом читача називають відо-браженість у творі особи читача, точні­ше читацької свідомості як прогно­зованого типу оцінки зображеного у творі.