У 19-20 ст у Європі сформувалися літературознавчі школи, які запропонували нові методи вивчення літератури – міфологічна культурно – історина, психологічна. Новітня методологія охоплювала – міфологічну критику, психоаналіз, феноменологія, герменевтику, семіотику. У цей період були закладені основи українського літературознавства, представники якого поділяли погляди різни шкіл. Представниками народницького літературознавства були Максимович, Костомаров, Франко, Єфремов. Культурно – історична школа в українському літературознавстві представлена Франком, Драгомановим, Грушевським. Модерні стичні тенденції виявилися у діяльності Вороного.
Біографічний метод.
Метод вивчення літературного твору в тісному зв’язку з біографією автора зародився в давньоримській літературі.Суть цього методу, полягає в ретельному вивченні біографії письменника (походження, звички, «моральна фізіологія», душевні стани, навіть домашня обстановка, дрібниці повсякденного побуту), що може бути ключем до прочитання його творів. Джерелом таких відомостей про письменника є його листи, мемуари, автобіографія, спогади сучасників, варіанти літературних текстів тощо. Основний жанр біографічного методу — літературний портрет.
Філологічний метод
Специфіка філологічного методу полягає у збиранні, систематизації, тлумаченні текстів з огляду на їх мовні особливості. Стратегія методу полягала в описуванні, каталогізації, лінгвістичному аналізі текстів, у дослідженні художньої форми твору — його лексичних, синтаксичних, фонетичних засобів.У сучасному українському літературознавстві філологічного методу не застосовують. Певною мірою з ним пов’язані текстологія.
Культурно-історична школа
Теоретичною основою культурно-історичної школи став позитивізм. Виник він у 30-ті роки XIX ст.проголосивши єдиним джерелом пізнання емпіричні відомості, почерпнуті в конкретному національному і соціальному середовищі. Засновником цієї школи є французький учений Іполит Тен . За переконаннями І. Тена, літературні явища потрібно вивчати у строгому причинно-наслідковому зв’язку, з урахуванням біографії та психології письменника.Усе це — ключ до інтерпретації художніх творів, осмислення літературного процесу. У трактуванні представників цієї школи культура — соціальна пам’ять людства, суспільний продукт діяльності людей.В основі літературного процесу І. Тен убачав три чинники: расу (національну самобутність літератури), середовище (людську психологію, соціально-політичні обставини,природу, клімат, географічні умови), момент (вплив надбань літератури на творчість письменника).
Психологічна школа
Психологією письменника і психологізмом зображення в літературному творі переймалися представники біографічного методу і культурно-історичної школи.чинником творчості є воля і досвід особистості. Про те, що художня творчість відображає внутрішній світ митця, стверджував і О. Потебня. Тому естетичну природу творчості слід шукати у психології («душі»), де народжується слово як модель сприйнятих органами чуття реалій дійсності, виражаючи думку і почуття у формі образу, здатного впливати на свідомість інших людей. Найважливіший елемент у структурі слова — внутрішня форма, яка є джерелом утворення нових слів, основою образності мови і художності літературного твору. Така структура дає змогу розкривати психологію творчості, психологію сприйняття художнього твору, з ’ясовувати особливості його поетики.
