Викриттям жорстокої колонізаторської політики Росії і закликом до повалення царизму сповнена поема Т. Шевченка «Кавказ», написана у формі революційно-викривального ліричного монологу.
Поема «Кавказ», що була написана Т. Шевченком у “1845 році,- вершина політичної поезії. Тематично та ідейно вона пов’язана з поемою «Сон». Намічена в «Сні» тема викриття царизму, як носія колоніального гноблення народів, стає провідною у складному ідейно-тематичному комплексі «Кавказу». Ми часто називаємо «Кавказ» поемою, мабуть, через ту масштабність Шевченкових понять «людина – народ»; насправді, за жанром цей твір, швидше,- вірш-роздум, інвектива. У творі немає сюжету в розумінні становлення характерів і їх взаємин, немає і самих характерів персонажів, епічних картин, твір суцільно ліричний.
Поема «Кавказ» присвячена Якову де Бальмену – щирому приятелеві Шевченка, який загинув на Кавказі у війні проти горців у 1845 році.
Крім початкових рядків «За горами гори хмарою повиті», у поемі немає поетичних описів кавказької природи. В уяві поета-гуманіста Кавказ вимальовується країною, де гори «засіяні горем, кровію политі».
У творі поет підносить дві взаємозв’язані образні теми -розвінчування загарбницької політики царського самодержавства і уславлення волелюбного духу народів Кавказу й усіх народів світу.
Поема починається похмурим пейзажем гір, засіяних людським горем. За цим народнопоетичним метафоричним образом засіяння горя і сліз поет у контрастах подає символічні образи зажерливого орла і невмирущого Прометея. Прометей у Шевченка-це народ, безсмертя Прометея – безсмертя народу, де гранично узагальнений символ нескореності народу і невмирущості його волелюбних прагнень.
Переосмислення власної назви Прометей – імені міфологічного героя – бога-борця,- поет веде далі: через приховане порівняння з’єднує єдиним поетичним смислом зі словами «душа наша», «воля», а в кінці вступної частини зі словом «Бог» як визначення найвищої народної справедливості, що образно формулюють духовний світ народу. Отже, у власній назві Прометей здійснюється узагальнення сили волелюбного народного духу, який протиставляється безсиллю царя і царизму.
Натхненно і непереможно звучать слова поета: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». Звернімо увагу на епітет «наша». Поет тут говорить про всі поневолені народи Росії, від імені всіх трудящих він висловлює свій гнів і ненависть до царизму і цим підкреслює спільність долі всіх трудящих.
Шевченко виступає проти зловживання релігією з політичною метою, він проти релігійних війн, проти кровопролиття. «Правда», «воля» для Шевченка — не просто етичні поняття, бо «правда» людська і «воля» теж людська, бо поруч з собою поет бачить живих реальних людей, які стогнуть у неволі, бо їх продають або програють у карти.
Отже, поема «Кавказ» викриває моральний занепад правлячих кіл царської Росії, які відступилися від людських і Божих заповідей, запроваджуючи політику тиранії, ненависті до людей, лицемірства та жадоби до наживи
