Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один із найважчих періодів у житті і творчості Шевченка — час арешту й заслання (1847 — 1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. Поет почав свою творчість на засланні поезією «Думи мої, думи мої» (1847), що відкривається тими самими словами, що й заспів до «Кобзаря» (1840). Цим Шевченко підкреслив незмінність своєї ідейно-поетичної програми та нерозривність свого зв'язку з рідним краєм і народом. Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. У ній дедалі збільшується і багатство фоніки, і кількість оригінальних тропів, і емоційна багатогранність ліричних реакцій поета. Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: автобіографічна, пейзажна, побутова, політична, філософська лірика.
До ліричних творів автобіографічного характеру, у яких Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «Мені тринадцятий минало», «А. О. Козачковському», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать», «І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі» та інші. Але й у пейзажній ліриці поет, описуючи краєвиди місцевостей, де відбував заслання, часто висловлює особисті настрої, думки і спогади («Сонце заходить, гори чорніють», «І небо невмите, і заспані хвилі» та інші). Автобіографічні мотиви трапляються і в таких поезіях громадсько-політичного звучання, як «Сон» («Гори мої високії») та «Якби ви знали, паничі».
Події юності, поїздки по Україні й життя на засланні зображено в творах Шевченка з погляду зрілої людини, за плечима якої багатий і гіркий життєвий досвід. Таке переосмислення біографічного матеріалу — психологічне перевтілення автора в образ свого героя, введення фактів з особистого життя в сюжетно завершені історії персонажів, створених фантазією письменника, — є однією з характерних рис творчої манери Шевченка.
НАПРИКЛАД Автобіографічна основа вірша Т. Шевченка "Якби ви знали, паничі..."
Т.Шевченко - талановита людина. У його творчості порушено багато злободенних тем: воля, кріпацтво, доля жінки-матері, особисті переживання. А взірцем автобіографічної лірики можна назвати вірш "Якби ви знали, паничі..."
Уже з перших рядків ми розуміємо, що вірш присвячено темі кріпаччини та важкій долі кріпаків. Шевченко народився у сім'ї кріпака, тому знає про таке життя дуже багато і не з розмов. Знає, яке воно важке, безрадісне:
Я в хаті мучився колись, Мої там сльози пролились.
Хоч дім і називають раєм, свій дім Шевченко не міг так назвати. Він із любов'ю каже про хатинку, про красиву природу навкруги, про матір, але у тій хаті насправді було пекло. Бо чи правильним, щасливим є життя жінки у важкій праці, яка звела її у могилу ще молодою, а батько помирає на панщині?
Далі Шевченко розповідає про своє школярство - носив школярам воду, його сестри пішли на панщину, на якій пізніше помруть, а братів віддали у солдати.
Він звертається до Бога, намагається зрозуміти, чому така тяжка доля призначена людині.
З одного боку, він живе в раю: навкруги зелений гай, поряд ставок, верби, але поруч із цим існує людське горе, сльози, кров, "...і нічого нема святого на землі"...
Через усе життя Шевченко проніс страждання свого народу, співчуваючи йому, намагаючись допомогти принаймні словом, хоча і ділом теж. І це заслуговує на повагу та вдячність.
