Поема «Сон» («У всякого своя доля») написана Т. Шевченком у Петербурзі 1844 р. після його першої подорожі в Україну під безпосереднім враженням від тогочасної соціальної дійсності. Цей гострий політичний твір поет створив без розрахунку на легальне друкування, чим пояснюється розкутість автора в засобах змалювання картин і портретів.
Жанр твору — сатирична громадянсько-політична поема, а авторський підзаголовок комедія більшою мірою вказує не стільки на жанрові особливості твору, скільки на характер відображення дійсності.
Проблематика твору — показ страшного життя українського народу; співчуття оборонцям волі, що страждають на каторгах, осуд українців, які заради чинів забувають свій край, свою мову, втрачають національну та людську гідність, засудження самодержавної політики російського царату.
Ідейний зміст — гнівне таврування кріпосницького суспільства.
Композиція твору спрямована на показ широкої панорами царської Росії. Після вступу, який має характер філософських роздумів («У всякого своя доля»), подано три картини: Україна, Сибір, Петербург. Поет використовує для викладу змісту прийом сну, що допомагає йому миттєво переміщатися в просторі, а також показувати пригоди ліричного героя в «городі на болотах». Прийом сну надає поемі та зображуваним у ній подіям умовності, фантастичності, проте саме такий прийом дозволяє відобразити моральне звиродніння такого суспільства, де мати жне пшеницю, а дитина вмирає з голоду; де на лоні прекрасної природи відбуваються жахливі людські трагедії; де найкращі представники суспільства, борці за волю, страждають у кайданах, а мерзенні підлабузники й нікчеми, «золотом облиті», товпляться біля царського трону.
Відповідно до зазначеного автором жанру в творі широко використовується повний спектр засобів комічного: іронія щодо тих, хто «отечество так любить», сатира переходять у гротеск у змалюванні пригод ліричного героя в Петербурзі, в описах вельмож, царя, цариці. А чого варта картина «генерального мордобитія»! Фактично ця частина поеми є гротескною карикатурою на вище чиновництво й царизм. Недарма ж саме ця поема стала справжньою причиною арешту Т. Шевченка й заслання на солдатчину в казахські степи.
Твір має глибокі символи: так, сова — це символ мудрості й водночас туги, а цар волі — прозорий символ безкорисливої боротьби за справедливість, близький до образу Христа, ведмідь — символ грубої сили, невігластва, чапля — бундючності, кошеня – крайньої безпомічності, безпорадності, жалюгідності. Символ раю, місця, де людина почуває себе вільною, гідною, щасливою, є наскрізним у поемі. Саме пошуки раю є причиною мандрів ліричного героя. Як бачимо, його не знайти ні у власній хаті, ні в рідній Україні, ні в далекому безлюдному Сибіру, ні в блискучій столиці, навіть у царських палацах.
Ще один потужний мистецький прийом використовує автор для втілення ідейного задуму. Кожну з картин, що постають перед читачем, «сконструйовано», відповідно до законів антитези, із двох емоційно протилежних частин: чудові краєвиди України змінюються жахливими соціальними сценами; безмовність, краса (хоч і холодна) далекого Сибіру порушуються апокаліпсичними картинами «виходу з пекла» живих мерців — каторжних; якийсь «чи то турецький, чи то німецький город» вражає феєричною казковістю, багатством, величчю, — і саме тут причини всіх бід України – це царі-злочинці, що зруйнували Україну, знищили козацтво, чинами й посадами витискують поняття самоповаги, національної-гідності, честі.
Через поему «Сон» імператор проголосив Т. Шевченка своїм ворогом і власною волею прирік поета на тяжкі роки солдатчини.
